26. Примирення

Прийшла я в себе вже в лікарні. І досить швидко, як я зрозуміла. Адже біля мене ще бігали лікарі. Я повернула голову і побачила збоку перелякану подругу.

- Вона прийшла в себе. — Крикнув один з моїх рятувальників.

- Слава богам. — Підійшла до мене якась жінка. — Міледі, ви нас всіх дуже налякали.

- Та я і сама. — просипіла їй.

- Потерпіть трошки, до вечора голос відновиться. Хтось вам підсипав однієї цікавої травички. Вона і справді отруйна, але на щастя не смертельно. А те, що вчасно вас сюди доставили дуже допомогло. Охорона шукає ту служницю, що принесла їжу, адже це замах на наречену імператора. — Вона обернулась до Жасмін. — Ви ж також мали їсти з тієї тарелі?

- Так. Адже я прийшла до подруги на чаювання. — механічно проговорила Жасмін. — Вибач, Ауріко, я не думала, що так вийде.

Я кивнула, щоб не напружувати і так пошкоджені зв’язки. Очевидно, що так легко магією мені допомогти не могли, інакше б вже зробили.

- Їй обов’язково тут бути? — запитала Жасмін.

- Ще з годину. Нам потрібно пересвідчитись, що всю отруту вивели з організму. Потім може спокійно йти займатись своїми справами.

Це мене потішило. А то в той момент, коли горло здавило диким болем я вже подумала, що потраплю до праотців. Цікаво, хто і кого хотів притруїти чи налякати? Мене, Жасмін? Нас обох?

Я заплющила очі в роздумах. Чи могла Іолана влаштувати нам таку «помсту»? Це було б занадто очевидно. Вчора ми сваримось, сьогодні нам погано...але позбутись за разом двох невісток, які не до смаку — все можливо.

Раптом двері з грюкотом відкрились.

- Де вона? — пролунав владний голос.

До мого ліжка підійшла та сама, про кого я тільки-но думала. Я аж очі розплющила. Її обличчя було схвильоване, по-справжньому. Невже, я помилилась? Але кому це треба — дурні питання. Я нікого з місцевих не знаю, уникала їх всі ці дні, поки Жасмін заводила знайомства. Промах.

- Ти як? — вона окинула мене поглядом. Потім обернулась до Жасмін. — Розкажи.

- Аріна пішла за їжею, і принесла те, що з’їла Ауріка. І зникла. Вона її боїться, тож я думала, що вичікує десь під дверима на коридорі, але її і слід простиг.

- Пригріла ж змію на грудях. — вилаялась Іолана. — Її знайдуть і покарають. — повернулась вона вже до мене. — Те, що твоя поведінка мені не до смаку, не означає, що я не можу оцінити твоїх переваг. Тож, хай мій син розбирається з тобою сам.

- Якщо згадає про моє існування. — просипіла їй.

Вона здивовано поглянула на мене.

- А ви не знали? — Жасмін підійшла до мого ліжка. — Він фактично лишив її тут на саму себе. Мені Віктор, незважаючи на те, що зайнятий — приділяв більше уваги і допомагав адаптуватись. І то мені важко. В нас інші традиції і життя, менше заборон і всіляких розшаркувань навіть в світських колах.

- А чим він займається? — вона поглянула на мене.

- Звідки мені знати? — просипіла я знову. — Він не говорить.

В кімнату влетів Лаель.

- Ріка! Ти жива!? — він обійняв мене прямо на ліжку.

- Жива...

- Я коли почув, що з тобою таке сталось втік з ісаельської.

- Тобі б лише причина втекти звідти. — просипіла йому. — Іди вчися, зі мною все добре.

- Іди, іди. — підштовхнула його легенько Іолана. — Не виводь вчителів, бо ми стільки витрачаємо на заспокійливі для них, що простіше не вчити нічого.

- Вони самі хвилюються, я чемний!

Він розвернувся і гордо пішов з палати, чеканячи крок, чи то тормозячи, щоб більшу частину уроку пропустити.

- Ти на нього добре впливаєш. — змірила мене поглядом імператриця. — Ніколи б не подумала, що він хоч когось слухатиметься. А тут навіть вчиться.

- Бути гірше дівчини — соромно. — усміхнулась їй.

Той ентузіазм з яким він хотів показати, що він вміє більше на магії стихій був просто неймовірний і так легко було направити його в потрібне русло.

- Гаразд, виздоровлюй. І приходь на вечерю, сьогодні вона в середній залі. Будуть запрошені гості, але менше, ніж першого разу. Ти маєш що одягнути? Не таке кричуще, як першого разу. Щось просте?

Я кивнула.

- Добре, але якщо тобі знадобиться, звертайся. Я вже запросила іншу модистку, і завтра, мабуть, прибуде твій брат, тож ти зможеш пошити щось і собі.

- Дякую.

Дивно, але вперше вона говорила зі мною не як з дивним звіром, а нормально. Без зайвого пафосу та зверхності, тож планувала відповісти взаємністю.