25.1. Відверта розмова

Заняття з Вісентом Соулом пройшло дуже легко. Я навіть не сподівалась на такий фітбек. Кожного разу він поправляв мене і допомагав. Ми відточували стрідьбу з усіх луків по черзі. На моє питання — навіщо? Він відповів логічно — невідомо, котрий з них виявиться під руками в потрібну мить, тому потрібно вміти користуватись всіма, хоч якось.

До кінця заняття, я навіть почала влучати в ціль, що мене дуже потішило.

Розійшлись ми вкрай задоволені один одним. Навіть було дивно, адже все виглядало досить щирим. Невже, він змінив свою думку?

По дорозі на кухню мене підловив Лаель, він знову ховався в обладунках.

- Ауріка. — прогундосили обладунки під стіною.

- Ти знову ховаєшся?

- Ага.

- Але ж ти обіцяв.

- Це не ісаельська. Етикет. Ненавиджу його.

- Розумію. А що, якщо я піду з тобою?

- Ти справді хочеш?

- Ні, але заради тебе я готова пожертвувати сніданком. — в животі забурчало.

- Гразд. Але потім ти ж підеш поїсти?

- Звісно. — Я зняла шолом і він посміхнувся. — Ходімо. Швидше почнемо, швидше закінчимо.

Ми обоє подались на урок. На щастя, ніхто нам не трапився.

- Тобі не подобається вчитель, чи самі уроки? — запитала я, щоб підтримати розмову.

- Та все. Не розумію, нащо це потрібно. Є набагато цікавіші предмети і заняття.

- От ти вчора був на вечері?

- Так. Я вирішив помовчати. — він зиркнув на мене.

- От тоді ми всі зневажили етикет і посварились. Але, може це й на краще. Інколи потрібно бути відвертими між собою, щоб уникнути більших конфліктів. Але з чужими всеодно потрібно бути обережними.

- Я зрозумів тебе. А ти правда каталась на Янгарі?

- Так. Він дуже кумедний. — пригадала його витівки і намагання облизати мене. — Тепер я і собі фарайна хочу.

- Хіба дівчата приборкують фарайнів? — він скосив на мене одне око.

- Звідки мені знати, я ж не місцева.

Урок етикету виявився нічим не кращим, і не гіршим, ніж у мене вдома. Тож я терпляче витримала лекцію разом із принцом, спочатку навідріз відмовляючись покинути кабінет.

І після уроку я таки намірилась попоїсти, та моїм планам знову не судилось збутись — приїхали мої вчорашні покупки! Моїй радості не було меж. Це ж і одяг для тренувань, і плаття. Довелось залишити Лаеля на поталу викладачу ісаельської.

Закрившись в кімнаті, я почала це все розпаковувати. І приміряти. Особливо форму, я ж її толком і не міряла.

Поки я розбирала і розкладала все мене навідала Міна. Переображалась чи що?

Вона по-діловому пройшлась і сіла на крісло біля шафи в гардеробній.

- Уяви собі, вона мене сьогодні не викликала вранці. — Чи то раділа, чи жалілась подруга. — Я навіть здивувалась такій свободі. Так що, дякую.

- Хочеш сказати, що я маю до цього якесь відношення? Ти сама вирішила виговоритись вчора.

- Якби інші мовчали, то я навряд би подала голос.

- Он воно як? — з гіркотою посміхнулась я. — Тобто, хтось має йти на барикади перший. І, чомусь це завжди я.

- Ауріка.

- Що Ауріка, що Россі!? Змін хочуть всі, але я чомусь перша маю переходити цю межу. В чому справа, Жасмін, кишка тонка? — не витримала я.

- Не говори так з майбутньої імператрицею. — прищурилась вона.