24. Світанок Катару

Летіти нічним зоряним небом на фарайні було неймовірно. Якщо вдень ми купались у блакитному промінні, то зараз у промінні зір. Знизу простилалось місто, яке все ще горіло вогнями. Здавалось, що люди ніколи не заснуть.

Тарнау обняв мене за талію і поклав голову на плече. Гаразд, якщо вже межа між дружбою і не-дружбою перетнута, то нічого не вдієш. Мені це не було неприємно. Я не хотіла бути з ним ворогами. І, якби ми зустрілись раніше — чи був би Єн? Але я згадалі всі моменти з ним і зрозуміла — всеодно був би. Зодіаки насміхаються наді мною. Я не хочу щось вирішувати чи міняти.

Скоро місто зникло з нашого виду.

- Куди ми летимо? — не витримала невідомості.

- Побачиш. Хочу показати тобі не лише ніч, а й світанок. Обіцяю, він буде найпрекрасніший, який ти коли-небудь бачила.

- А коли спати?

- Ти справді хочеш спати? Россі, та ти фониш збудженням. Не забувай, я вже навчений маг води і відчуваю це. — він провів рукою по животу. — Так подобається тебе дражнити і коли ти бісишся.

- Так не чесно. — обернулась я до нього. — Мені теж потрібні якісь переваги.

- Ти сама, як перевага. — шепнув він на вухо і, здається, я програла спір хто в кого закохається першим.

І тут, я зрозуміла, чому обіцяний світанок мав бути найпрекраснішим — десь знизу зашуміло море і ми почали спускатись.

По відчуттях до світанку вже було не так далеко, бо хотілось спати, на що я й пожалілась.

Тарнау начаклував теплу повітряну подушку і я присіла на неї. Від моря дихало вчорашнім теплом.

- Не хочеш скупатись? — запропонував він.

- Але ж я нічого не брала з собою. — я з сумом подивилась на хвилі. — Та й хто зна, що в темряві може там плавати.

- Не заходь далеко, я підстрахую і обіцяю, що не приставатиму більше. — він подивився такими чесними очима, що я майже повірила. — Сьогодні не приставатиму. До обіду.

Скинувши верхній одяг я все ж подалась до води — вона була неймовірно тепленька і приємна, тож зануритись і скупатись було вищим задоволенням на сьогодні. І заодно, остудити всі мої відчуття. Я довгенько плескалась у воді, поки не почала мерзнути і повернулась на берег. Тарнау миттю висушив мене. І одягнувшись я знову всілась біля нього.

- Ти якраз вчасно. — він показав рукою в сторону моря і я завмерла.

Пспочатку небо почало ставати сліпуче блакитним, а за ним почали виринати промені, а потім і сама Аргентон. Здавалось, що вона не кругла, як інші зорі, а палає блакитним полум’ям, і ці пломінці злижуть Катар і все насущне. Заворожуюче видовище.

Лише коли зоря «випливла» з води повністю ефект полум’я зник. І ми заговорили.

- Пора додому. — констатувала очевидний факт. — Ти ж зможеш мене відправити прямо на полігон? В мене заняття з Вісентом Соулом.

- Відкрию портал. Сам на фарайні — вони через портали не ходять.

- Це важко відкривати портали?

- Через кілька років ти зможеш це робити, Россі. А зараз біжи.

Я ступила в райдужне дзеркало і опинилась на полігоні.

На диво, тут ще нікого не було. Це радувало, тож пішовши на старт я зайняла бігову доріжку і побігла крос. Адже магічний резерв не безкінечний, яким би потужним він не був.