21. Коли тебе не чекають

- І як мені слід розуміти твої походеньки?

- Єн, ти нариваєшся. — зірвалась я, бо сили терпіти це відношення вже не було. — Що сталось з тобою? Ми не були разом всього два тижні, але прибувши сюди я застаю зовсім іншу людину. Ти майже не проводиш часу зі мною! Я розумію — державні справи, але можна хоч увечері мені час приділити. В чому справа? В тебе є ще хтось? Ти просто більше не кохаєш мене? Так і скажи...

- Більше нічого не вигадала? В мене й справді не було часу. Я літав сьогодні дуже далеко. І тільки повернувся. Я мав вернутись увечері, але брат повідомив мені, що ти зникла. Я хвилювався.

Він обійняв мене.

- Розкажи, що ж ти робиш у своїх польотах?

- Поки не можу. Це державна таємниця. Але це неймовірно важливо для розвитку магії.

- Гаразд. — з сумом погодилась з ним.

- Я правда не можу тобі сказати. — він погладив мене по щоці, а потім поцілував.

Я так скучила за його поцілунками і не тільки. Мої руки самі потяглись до волосся і занурились в цю любиму кошлату шевелюру.

- Я так скучився. Навіть не уявляєш. — прошепотів мені він в губи і підхопив на руки.

За кілька кроків ми опинились на моєму ліжку.

- Яке цікаве плаття, його можна не знімати. Ти сама так придумала, Россі?

- На жаль, ні.

Він спустив рукавз мого плеча, оголивши груди і почавши пестити. Я знову потягнулась до його вуст. Його інша рука опинилась під моїм платтям, ковзаючи по бедру і будячи абсолютно дикі бажання...

- Ауріка! — загриміли в двері гостьової.

- Зараза. Я його пришибу!

- Може, не будемо відкривати? — з надією в голосі запитала йогою

- Боюсь, що він знесе двері раніше, ніж ми встанемо з ліжка.

- Ауріка! Я приніс їжу, пора йти на тренування.

- От бачиш, хоч хтось про мене дбає. — примружилась я і з досадою натягла рукав, поправляючи все. — Зараз йду, Лаель! Не вибий двері.

- Россі, ти невиправна.

- Тому ти і кохаєш мене. — послала я повітряний поцілунок і пішла відкривати молодшому принцу.

- Привіт, Лаель. — потріпала я хлопчака за волосся. — Ти навіть попоїсти мені приніс.

- Звісно. Ти найголодніша дівчина зі всіх, яких я знаю.

- Зачекаєш трохи? Мені ще переодягтись потрібно.

- Тільки не тягни, а то знову спізнимось.

- Тоді біжи, а я одна отримаю прочухан.

- Та ні, удвох веселіше.

- Гаразд. Я миттю. - Вхопила канапку з кошичка і запхала до рота. — Дякую. Смачно.

Зайшовши у спальню Єна я там не застала, але двері все ж прикрила. Мабуть, пішов порталом. Але в гардеробній мене чекав сюрприз...

- Вирішив допомогти тобі переодягнутись. — розвалившись на диванчику перед дзеркалом заявив він, усміхаючись, як хитрий кіт.

- Рейм, ти нестерпний показушник. Тобі хтось говорив про це?

- Ти, от зараз.

Я почала скидати плаття, і він миттю опинився біля мене, розстебаючи гудзики, а потім розв’язав шнурівку.

Плаття впало на підлогу і я лишилась в одній тонкій сорочці і трусиках.

- Єн в нас немає на це часу.

- Россі, я шалено ревную. — прошепотів він мені в губи і знову накрив їх поцілунком. Його руки стисли талію мало не до болю, а потім він зняв сорочку і стис груди. Дике шалене бажання пронизало мене повністю і я подалась до нього. Його рука опинилась в моїх трусиках, пестячи мене там.

- Єн, ми ж не можемо...- Прошепотіла охрипшим голосом.

- Знаю. Але це не означає, що мені не хочеться. — він взяв мою руку і поклав собі на штани. — Це, щоб ти не сумнівалась і моїх бажаннях, Ауріко.

Він ще раз поцілував мене, продовжуючи пестити.

- Іди займайся, бо рознесеш замок і тоді в нас обох будуть проблеми.

Він відірвався від мене, з осоловілим поглядом. Відкрив портал і зник.

Задовбали! Зі! Своїми! Порталами!

Я ще кілька хвилин приходила в себе, намагаючись хоч трохи приборкати шквал із бажань, які прокинулись. Була зла і на себе, і на нього. От на біса було це робити зараз? Щоб я знову горіла на занятті? Та я з такими темпами взагалі туди не дійду.