20. Примірка

Магазинів було набагато більше, ніж я очікувала. Той центр про який говорив Тарнау виявився кількома величезними вулицями, які обходили міську ратушу по кругу. На міській площі була сцена, на якій виступали артисти. Збоку юрмився ярмарок. Очі просто розбігались. В нас було трошки спокійніше.

- Сьогодні просто ринковий день. Сюди приїздять здалека. — пояснив Тарнау, підхопивши мене під руку. — Краще тримайся мене, а то загубишся, що я тоді робитиму?

- Ти ж великий королівський маг, щось придумаєш.

Він пирхнув.

- Он, дивись. — він показав на красиву вітрину всю уквітчану. — Там точно буде щось з того, що тобі потрібно.

- Мені б кілька шкіряних безрукавок, лльяних сорочок і штанів для тренувань. Думаєш, там правда таке знайдеться?

Він з сумнівом подивився на мене і на вітрину. І потягнув мене в іншу сторону.

- Ходімо до одного мого знайомого. Можливо, в нього знайдеться щось для такої лялечки, як ти. Адже жінки воїни теж є, і на них же хтось шиє одяг. Не думаю, що це звичайні модистки.

Як зачарована я бігла за цим хлопцем. Обійшовши ринок і вийшовши на паралельну вулицю ми опинились на вулиці зброярів. Про це свідчили вивіски на кожному другому будинку. Минувши кілька магазинів ми зайшли в один з найбільших. За прилавком нас зустрів масивний чоловік, з густою шевелюрою і поглядом з-під не менш густих брів.

- Чого жадає мілорд Шенар? — прогундосив він. — В нас нещодавно приїхали нові ножі, неймовірної гостроти і краси. Показати?

- Зачекай. Потрібно спочатку одягнути міледі. Чи є щось для тренувань жінкам?

Здоровань окинув мене оцінюючим поглядом, нахмурився і подався в комірку.

А потім почав виносити всю наявність. Не сподівалась, що тут щось буде на мене, та я наміряла кілька безрукавок і навіть куртку, сорочок навіть не міряла. Не страшно, коли трохи великувата. Головне, щоб рухи не сковувала. Знайшла навіть двоє штанів. Я з таким ентузіазмом відкладала речі, що скоро у власника крамниці очі полізли на лоба. Їх нарешті стало видно з-під брів!

- Може, міледі, ще й сумка потрібна?

- А покажіть.

Він виніс мені дуже незвичайну наплічну сумку з великою кількістю кишень. Вона навіть виглядала красиво. Я замилувалась і в ту ж мить зрозуміла, що не віддам її.

За весь набраний крам я лишила половину золота. Не мало, але воно того варте.

Потім ми домовились, що за окрему плату все це доставлять мені у палац.

А насамкінець він таки виніс колекцію ножів.

Таких я ще зроду не бачила. Леза була блакитні, і напівпрозорі, наче очі фарайнів. Наскільки вони гострі було продемонстровано на шматку шкіри, яка подалась легше масла. А названа ціна взагалі вбила. Такий ножичок коштував дорожче, ніж плаття від Асвадора, вп’ятеро. І коли Тарнау придбав всі чотири я була шокована. Він що, теж прихований принц, в якого грошей неміряно? Я ж не бідна. Але ж не розкидаюсь так.

Тож крамницю я покинула трохи в ступорі.

- Красуне, що з тобою? — зупинив він мене.

- Ти теж принц?

Він розсміявся.

- Ні, звісно ні. Якщо ти за ножі, то я завжди на такі речі маю при собі кошти. Це неймовірний ніж стане в майстерні магічним артефактом вищої сили. Майже непереможною зброєю. Таку рідкість упускати не можна. І так, дивно, що їх так багато було. Тобі точно не потрібне плаття? Чи капелюшок? Той магазин ще точно працює.

- Ти ж сам не хотів ходоти по магазинах.

- Просто набридло дивитись на тебе в цьому похмурому чорному платті. Кажуть, ти першого дня була в неймовірному, яке кружилось листям. Покажеш?

- Це Седрик зробив.

- Неочікувано. Думав, він піде в бойові маги і на кордоні захищатиме країну.

- Аахах. Батько думав, що він торгуватиме. А тепер він працює з найвідомішим і найпопулярнішим дизайнером.

Непомітно ми підійшли до крамниці. «Мода від Леді Лінн» - повідомляла вивіска. Ми увійшли, задзвеніли дзвіночки. Я оглянулась — навкруги були розставлені манекени з дуже гарними платтями. Кожне по-своєму унікальне. Були зовсім прості, а були і з зовсім складною конструкцією. І тканина гарна.

- Щось подобається? — торкнувся плечей Тарнау, і було б варто відійти, але мені подобались його дотики.

Ідіотка, що ти робиш!?

- Доброго дня! — вийшла до нас, мабуть, леді Лінн. — Рада вітати вас у своїй крамниці. Чи можу чимось допомогти?

- Звісно. — усміхнулась їй. — У вас неймовірні плаття. Чи могли б ви підібрати декілька мені. Потрібно для вечері і для прогулянок.

В цьому закладі довелось міряти вибране. Але більшість з них були на шнурівках, тож підходили практично на будь-яку фігуру і мені це дуже сподобалось. Не потрібно буде вшивати. Або ж чекати поки пошиють. Мені ж на щодень потрібно, а не на бал. Ціна виявилась дуже приємною. Коштували вони навіть дешевше, ніж тренувальний одяг, тож я витратила майже увесь залишок грошей. І не шкода. Тепер вже можна палати скільки завгодно.

Живіт забурчав.

- Здається, ти голодна?

Я зашарілась. Чому він на мене так діє? Але обід в мене останні дні асоціювався із заняттями магією, тож мою ніяковість, як вітром здуло.

- Тарнау, мені негайно потрібно назад. Саєр Ріалдан не любить спізнень.

- Гаразд. Леді Лінн, перепрошую. — він відкрив портал прямо посеред кімнати і втягнув мене за руку прямо на очах модистки.

Ми опинились у моїй кімнаті. Я відступила на крок.

- Попереджати ж потрібно. Я злякалась не на жарт. — Голова закрутилась. — Та й, що буде з бідною модисткою?

- Я б більше переживав за себе. — озвався Єн, котрий чекав мене за столиком в гостьовій. — Це я тобі, Тарнау.

- Та ну, Рейм. Твоя дівчина неймовірно прекрасна у всіх тих платтях, які купила. — підморгнув він мені, я аж ошаліла. — Ще трохи подумаєш і я її вкраду собі.

- Ти хочеш дуелі? — Єн підвівся з-за столу.

- Я не б’юсь з друзями. Просто даю пораду. До зустрічі, красуне.