54. Печери

Печеру першим побачив Прамі. Точніше, навіть не печеру, а міріаду з печер, які простягались на невідому відстань.
Вони ховались в досить густих заростях дерев, тож здалеку їх не було видно. А ми час від часу відривались від групи, щоб оглянутись навколо і нічого не пропустити.
Оскільки, вже дуже вечоріло, то ми почали огляд печер. Перша виявилась занадто мала, щоб ми туди могли поміститись всі разом. А лишатись окремо - теж небезпечно.
Як ми взагалі з Тарнау тоді самі були і майже не влипли нікуди...ну майже. Окрім як в небезпечну пригоду зі зграєю ратронів.
Наступна була досить непогана, але звідти роями почали вилітати кажани, тож ми "вилетіли" разом із ними. Бути вкушеним не хотілось.
Третя взагалі була напівзаваленою камінням, а вже вечоріло і розчищати не було коли.
- Може, розділимось? - запропонував Тарнау. - Будемо розглядати через одну. Швидше знайдемо щось підходяще.
- Маєш рацію. - підійшов Седрик. - Я Беру Роана та Ісака, Каріна теж зі мною. Ви іншою групою.
- Йде. Як знайдемо, то зустрічаємось посередині і звітуємо.
І чому брат мене відправив з цими обома? Моє "хей" і злостивий погляд зупинила лише думка про те, що йому ще досі погано і тільки гіршає.
- Россі, ти зібралась гіпнотизувати Седрика поки він не зомліє, чи все ж ідеш з нами? - підколов Тарнау.
- Іду. Іду.
Настрій зовсім впав. Сподіваюсь, що з братом нічого не станеться. Адже це я фактично втягнула його в цю авантюру. Не піди я за Єном - він би лишився шити плаття імператриці.
Ми вчотирьох відшукали вхід в наступну печеру. На стінах ріс флюорисцентний мох, який світився в темряві зеленим дивним світлом.
Пройшовши трохи вглиб стало помітно, що стеля печери піднімається, а зі стін ростуть різнокольорові кристали.
- Це коштовне каміння? - здивувалась я від його кількості по обох боках.
- Ні. Взагалі, не чіпай руками. - Єн обернувся до мене. - Це кристали солей з високим вмістом токсичних сполук. Вони гарні, але небезпечні.
- А ще це означає, що тут теж так собі лишатись.
- За кілька годин з нами нічого не буде. Не схоже, що їх концентрація в повітрі висока. Тут досить свіжо.
- Ми всеодно тут не лишимось. - Зупинився Тарнау, який йшов попереду.
- Це ж чому?
- Тут занадто мокро!
Саме так, в цієї печери був свій мінус - майже всю її площу заповнювало величезне озеро, яке простягалось в далечінь, яка грала такими ж барвами, як і раніше бачені нами стіни.
- Як тут неймовірно прекрасно. - прошепотіла зачарована я. - Ми, ніби в казку, потрапили.
Тарнау присів біля води і опустив в неї руку.
- Вода гаряча. Здається, ми знайшли термальне джерело. - повідомив він.
- Було б добре скупатись. - замріяно повідомив Прамі. - Ми ж можемо зміряти глибину?
Єн не жовго думаючи випустив тонесенький повітряний потік, який розрізав глядь води і поринув вниз.
- Цікава ідея. Я ще до такого не додумався. - Тарнау підвівся.
Єн поводивши потоком достатньо далеко нарешті прибрав його.
- Метри три-чотири можна сміливо заходити. - повідомив він. - глибина метр-півтора максимум. Далі обрив. Але, в нас тут всі маги - тож не думаю, що це викличе якісь проблеми взагалі. - констатував він.
- Здається, я відчуваю себе бовдуром. - стукнув по лобі рукою Прамі. - Як я иіг до такого не додуматись.
- Нічого страшного. - підтримала я його. - З кожним буває інколи.
- Ну що, ходімо на зустріч з Седриком. Дізнаємось, що він знайшов, а там - будемо діяти вже від ситуації.
Ми групою вирушили до виходу.