19. Місто

Я до останнього думала, що ми поїдемо каретою чи конями, але все сталось не так, як гадалось. Тарнау потягнув мене на дах і в мене закралась підозра, що пригодам сьогодні ще не кінець.

- Ти вже бачила фарайнів, але я хотів би познайомити тебе з моїм і, якщо він буде не проти, то ми доберемось до міста трошки швидше і з комфортом.

- А там де його діватимеш?

- В місті є спеціальне приміщення де ми можемо його лишити.

Він взяв мене за руку і потягнув до клітки майже вкінці величезної площі. Дивні відчуття, але приємні.

Коли ми опинились перед кліткою, то його фарайн не спав, а підстрибнув і весело залащився.

- Янгар. Підвеземо цю красуню в місто? — спитав він його підсунувши мене впритик до клітки.

Звір голосно фиркнув прямо мені в обличчя, заляпавши його слиною.

- О, ти йому сподобалась.

Він махнув рукою за мить висушивши моє обличчя магією.

- Погнали.

Янгар, не чекав, поки хтось його випустить з клітки, він вистрибнув прямо на мене і почав облизувати.

- Рятуй, Тарнау. Я не встою на ногах.

Звірюка була майже до талії зростом. Хлопець підхопив мене.

- Янгар, заспокойся, бо зараз передумаємо летіти з тобою. Ти ж її залижеш до смерті.

Фарайн відскочив від мене, і подивився з-під лоба.

- Та ти красунчик, просто великий і сильний, а я маленька. — спробувала піддобритись до нього. — Звір, ніби все розуміючи фиркнув і пішов в сторону злітної площадки.

- Ти просто неймовірна. — підморгнув Тарнау. — Він ніколи ні з ким себе так не вів. Признайся, ти якогось його причарувала?

- Звісно. Я всіх причаровую, так що стережись, а то не помітиш, як закохаєшся. А я ж наречена твого друга.

- А? Оце сказала. Ти в мене перша закохаєшся. — задер він носа.

Я розсміялась. Тарнау і справді був таким, що лишалось лише одне — закохатись в нього.

- Ми летимо у місто, чи будемо далі сперечатись, хто перший втратить голову?

- Летимо, звісно.

Вже вдруге я відчувала це неймовірне відчуття польоту на фарайні, коли і захоплює подих і водночас зручно. Звикну скоро.

- А ти як Янгара приручив?

- Ох, я вислідив його і ми перед тим добре подерли один одному боки. Я думав, що відкинусь. Але він пожалів мене і зцілив, а потім ми подружились. Тож, навряд чи його можна вважати прирученим, чи побореним. Він просто мій друг. А клітка для того, щоб інші не боялись. Вони думають, що вона його стримає. Наївні такі. Істинну магію не замкнеш.

До міста ми долетіли за кілька хвилин, аж шкода стало. Неподалік від міста був спеціально облаштований загін зі схожими клітками. Там ми і лишили Янгара. Він все рвався з нами прогулятись. Але люди їх страшенно бояться, як пояснив Тарнау.

Місто виявилось досить величеньким, тож Тарнау найняв нам карету і ми поїхали по вузьких вуличках. Я виглядала у вікно — будинки були трохи інші, ніж у нас. Вікна набагато більші. Тут, мабуть, досить тепло. І кольори в містечка відрізнялись. Панував світло-жовтий у стін. Мабуть, щось поширене і дешеве для будівництва. На деяких підвіконнях стояли вазони з живими квітами.

- Більшість магазинів знаходиться в центрі. — Вирішив пояснити хлопець. — Там і ринок кожного дня працює. Хоча люди не гребують торгувати де попало. Не у всіх є час туди йти.

- А ти знаєш якісь магазини з готовим одягом?

- Тільки чоловічим. Дівчачі мене не дуже цікавили.

- Я все зрозуміла. В тебе ще просто не було дівчини. Інакше б, тобі не уникнути цієї прогулянки.

- В мене й досі немає дівчини, а я вже влип. — зиркнув з-під лоба на мене Тарнау, а я засміялась.

- Але ж ти не кинеш мене одну? Побудеш зі мною до кінця?

- Рейм мене вб’є, навіть тоді, коли взнає про цю вилазку. А якщо я тебе кину, то тоді краще зарізатись самому. — напівжартома повідомив він.

- Не перебільшуй. Тим більше, ти сам запропонував допомогу і так легко погодився на цю авантюру. З тобою так неймовірно легко.

- Але чомусь всі найкращі дівчата дістаються братам Рейм...

- Чому ти вирішив, що найкращі?

- Ну одна так точно. — Він зиркнув на мене своїми чорними очима і в мене запалали щоки. Щоб якось розвіяти напругу між нами я вирішила запитати.

- Якими стихіями ти володієш?

- Всіма чотирма, як і ти. Магія Повітря найсильніша, і Землі. А в тебе? Дай вгадаю. Вогонь?

- Ти помиляєшся, наспрявді, вода і повітря. — усміхнулась я, не могла втриматись.

- А чому проблеми з вогнем? — здивувався він.

- Звідки ти знаєш? — насупилась. В мене тут може бути хоч один секрет?

- Ти надто помітна особа. Вирізняєшся у всіх сенсах. Про тебе говорять всі, кому не лінь. І лорди, і слуги. І, якщо других ти успішно уникаєш, то перші готують тобі, прибирають в кімнаті і ходять мимо, бачачи, куди ти йдеш. Навіть тоді, коли ти їх не помічаєш. Тому щось дізнатись про тебе аж надто легко.

Я ще більше похнюпилась.

- Ти задала високо планку. Тож не сумуй. Та і не погано більшість говорить. Багато боїться. Є такі, що вважають тебе дуже милою.

- Це тішить. Особливо, якщо бояться.

- Приїхали.