15. Ранок

Цю ніч, як не дивно я проспала спокійно. Все навколо лишилось цілим.

Можливо, допомогли тренування? Повний викид енергії міг теж цьому посприяти.

Але прокинулась я повна сил і вперше така щаслива у цьому світі.

Ще було дуже рано і Аргентон тільки ледь висунув з-за горизонту своє проміння. Кімната наповнилась світлом, яке грало в люстрі на стелі, а ще відбивалась в шматках кольорового скла, вмурованого по переметру навкруг кімнати.

Я лежала і спостерігала за грою світла — так радісно стало. Адже сьогодні в мене знову заняття з магії. І побігати не завадить. Жаль, Саєр Ріалдан заборонив ходити в бібліотеку. Попрошу когось, щоб виніс мені книгу про канали.

Я підвелась і одягнулась в костюм для бігу...лишилось чотири. Сподіваюсь, що я нічого не спалю.

Виглянувши з кімнати відмітила, що ніхто не пасе мене. От і добре, не хотілось відбиватись від надокучливих служниць, як Міна. Але мене й не готують на імператрицю країни. Я ще навіть не певна, чи збираюсь заміж за Єна. І ще трохи — взагалі передумаю.

Вискочивши в коридор я потрухцювала на кухню. Рамір точно не дасть померти з голоду, вирішила собі — так і сталося, на мене вже чекала приготована їжа і напій.

- Звідки ви знали? — здивувалася з такої передбачливості.

- Принц розпорядився, сказав, що ви швидше всього щоранку тут буватимете наспутні півтора місяця, тож готувати вам щось перекусити.

- Щиро дякую! А що за принц?

- Єн Рейм.

- Нічогенько, я вже стала думати, що він забув про моє існування.

- Міледі, не винуйте його. Він чудова людина, просто справ багато має. Як і всі ми, смачного.

Вирішила, аж надто не наїдатись, бо ще ж бігати...і так важко було стриматись, адже ж смачно. Мабуть, імператорські кухарі — все ж найкращі.

На полігонах для уроків з бою було ще не так багато людей. Підтягувались ті, хто встав раніше і в кого був ентузіазм для занять вранці.

Зайнявши ту ж саму бігову доріжку, що і вперше, я почала свій десятикілометровий марафон. Може, збільшити дистанцію? Щоб вразити Лімана Гайна, коли повернусь? І ще здоровіше виглядатиму. Точно. Сьогодні — плюс кілометр.

На диво, та вранці мені бігалось набагато легше, ніж тоді вдень. Повітря було легке і наповнювало легені. Магію вітру для пришвидшення я ще боялась використовувати, та і навіщо — це ж не змагання. Я тут, щоб тренуватись.

Коли я добігла одинадцятий кілометр і перейшла на пішу ходу до мене підійшов Вісент Соул, чим мене дуже здивував.

- Міледі, але ж ви мали б спати зараз, як всі інші пристойні дівчата.

Мені аж мову відняло від його слів. Але зібравшись з духом я відповіла таки.

- Я і не пристойна дівчина. Магія в мені прокинулась пізно і я хочу використати цей шанс по максимуму. Можливо, когось і цікавить заміжжя, та мене не дуже. І вигнати вам мене звідси не вдасться. Навіть, якщо ви не захочете займатись зі мною, я знайду когось іншого.

Він витріщився на мене, наче я сказала йому якісь богохульства.

- Міледі. Але ж я не говорив, що відмовляюсь з вами займатись. — позадкував він.

- Тільки тому, що імператор видав наказ? Я про це прекрасно знаю. Не буду вас перенапружувати своєю персоною. Якщо вам такі огидні жінки, то я краще пошукаю майстра, який цінує бажання вчитись, а не дивиться на те, чи учень хлопець, чи ні.

- Та буду я з вами займатись...

- Мені не потрібні подачки. — я ще добре пам’ятала перший день. — Тож, з вашого дозволу, піду потренуюсь ще, поки мене знов не потягнули до чергової модистки.

- Я чув, ви вчора знищили майстерню Ріхтер.

- Це була випадковість. Вона просто не хотіла мене слухати.

Я подалась до різних турнікетів, хотілось ще попіджиматись і зробити декілька розтяжок. Чи щось на силу. І з мечем не завадило б, але це, мабуть, в іншому місці роблять.

Застрибнувши на вільний турнік я підтягнулась разів з двадцять. Оскільки не займалась декілька днів, то було трохи важче, ніж зазвичай. Потрібно б ввести у звичку це робити.

- Міледі, якщо дозволите, я дам рекомендації і все ж допоможу з тренуваннями?

- Що ви можете мені сказати? — ще трохи і я була готова задиміти. Я сконцетрувалась на каналі, запалила сферу і погасила, запалила і знову погасила...

- Це ви мені погрожуєте?

- Ні, ви просто виводите мене з себе. Я не збираюсь терпіти когось, хто вважає мене гіршою за себе, лише через те, що я жінка.

- Та не вважаю я вас гіршою. Не потрібно горіти. Я хотів для початку запропонувати вам заняття з луком. У вас хороша витривалість і м’язи на руках міцні, а в нас широкий вибір такої зброї. Міледі, обіцяю, вам сподобається.

Поки він говорив, я випустила і погасила ще декілька вогняних сфер. Хух, помогло.

- Гаразд, ходімо.