51. Важкі питання

Коли Єн з Седриком повернулись ми вже обійшли третину складу і наші помічники багато чого повиносили. Єн був цілком задоволений, адже поки ми тут рахували ножі, тарілки та рулони шовку він встиг провести допит і виявилось, що таки-так, наших супермагів кудись відправили кораблем і не дарма він так завбачливо відправив Тарнау викликати допомогу.
- Дивись, що я собі відкопала. - Похвалилась я луком. Та й було цікаво, чи він не проти.
- Гарний екземпляр. Хочеш, попросимо Тарнау, щоб потім зачарував?
- Може, я краще брата? Він он які штуки з одягом виробляє.
- Седрик запросто його зачаклує. З такими речами робота простіше, бо магія накладається поверх, а не в структуру, як в тканині. - усміхнулась Каріна. - Я і сама можу, але в нього до цього хист.
Пощастило ж брату, все-таки, Стокс його любить і захоплюється, і рекламу робить. Хоча, я і сама знаю, що мій братик геній.
- Ми тут дещо знайшли. І це не потрібно бачити іншим. - Каріна показала на ящик.
- Там дивна куля. - додала я пошепки. - Вона блакитна.
- Хм. Як розберемось тут, обов'язково оглянемо. Не хочеш перекусити? - він погладив мене по спині, приємно-то як.
- Вмираю з голоду.

Пікнік ми зробили в їдальні, яка була в сусідньому приміщенні. Запасів продовольства там було вдосталь. Тож дещо ми побрали собі, щоб приготувати попоїсти. Готового їсти не ризикнули. Адже детектор отрут не визначить те саме снодійне. Тож в хід пішли запаси копченини, сир, овочі та хліб. На закуску мед з сухофруктами. Давно я так добре не наїдалась. Те, що ми купили собі і вполювали фарайни було добре, але було мало.
Згодом до нас приєдналась інші, і Тарнау також.
Він підійшов до нашої компанії і присів.
- Що плануємо далі?
- Не хочеш поїсти?
Він обвів поглядом усе і потягнув шматок в'яленого м'яса.
- Нам не вистачить сил переправити це все за один день, а лишатись тут - небезпечно.
- А що ти пропонуєш?
- Я б забрав ножі з неріанського сплаву. А так...
- Є ще дещо. Це тобі точно захочеться забрати.
- Інтригуєш.
- Отрути теж лишити не можемо.
- Розумію.
- Може, переночуємо тут? Виставити вартових? - Втрутився Седрик.
- А як вони вернуться?
- Думаєш, їх армія прийде? Наша магія тут діє...
- Але не у всіх. - Тарнау обвів нас поглядом. - Тільки у нас п'ятьох. Тож, ми ризикуємо.
- Спати на вулиці теж ризик, та ще й не так зручно. - заговорила Каріна. - Будемо чергуватись і так переночуємо, а завтра закінчимо тут справи.
- Не будь наївна, тут ще на тиждень вистачить. - видихнув Єн. - А караван відправляти сюди небезпечно. Забагато ратронів вшивається поблизу.
- Як твої опіки? - поцікавився Тарнау.
- Вже краще, твоя мазь дуже допомагає. Сам же по обличчі бачиш.
- На диво швидко регенерує.

Після обіду він відкликав мене в сторону і посадив на стілець.
- Ну що, знову процедура?
Я навіть звикла за ці кілька днів, що він наносить ліки. Це було приємно.
- Як цікаво. - Єн підійшов збоку. - І чому б то ти моїй нареченій ручки натираєш?
- Ще трохи позіваєш і буду натирати спинку.
- А ти нахаба. Я ж просив її лише охороняти, а не весь спектр послуг.
- Тобто, ти пішов зі мною, бо мав охороняти мене? - дивні відчуття відчуження нахлинули на мене.
- Якби ж то, я пішов рятувати цього засранця.
Тим часом Єн забрав мазь і сам почав її наносити.
- Як бачиш, я сам справлявся.
- Звісно. Ти в нас непереможний Єн Рейм.
- Досить кепкувати. Сходи прогуляйся, нам треба поговорити.
- Так і знав, що випреш мене.
- Ти до нього, щось відчуваєш? - запитав Єн, коли Тарнау пішов.
- В якому сенсі?
- Ти на нього так дивишся...- прошепотів він заглядаючи мені в очі.
- Як?
- Так, ніби ти його бажаєш.
Ледве не поперхнулась.
- Я знаю, бо ти ще так дивишся на мене.
Затамувавши погляд я дивилась на Єна. Ну не могла я так само дивитись на Тарнау. Він мій друг. Ну цілувались ми раз, але ж це чиста випадковість...як і нічна прогулянка, допомога з фарайном...пошук Єна і небесна битва з ратронами, мазь...
Чи могла? Я не знала, що відповісти, бо навіть собі все ще боялась сказати правду. Я щоразу відкидала це питання. А сказати це Єну, означало б його втратити і я цього не витримаю.
- Якщо ти попросиш, то я відпущу тебе. - здається, слова застрягли в нього в горлі.
Ще вранці я сама жалілась Карині і не хотіла нічого, але зараз сказала зовсім інше.
- Я і не хочу, щоб ти мене відпускав...