50. Артефакт

- Мілорде, може краще влаштувати допит полоненим? - запропонував темноволосий з косичками. 
- Ми це обов'язково зробимо, як завершимо огляд. Але якщо моя теорія вірна, то можемо втрати дорогоцінний час. Роане, постав сюди кількох людей, яким довіряєш більше, щоб усе це переправили за антимагічний бар'єр. Ауріко, наглянеш?
- Хочеш мене спекатись? Я всерівно нічого в цьому не розумію.
- Каріно, залишишся з нею допомогти? - Єн не наказував, вона не його піддана, але й зараз не викладачка, а гостя на землях його батька.
- Звісно, хтось же має прослідкувати, щоб всі ці чудесні пляшечки не опинились деінде. - вона хвацько закинула косу за плечі. - Але з тебе ще по одному екземпляру - мені на досліди.
- О, Зодіаки, ти стала така меркантильна, відколи взяла це прізвище. - покривлявся Єн з Каріни.
- Ох, постійно чую ці нічим не основані звунувачення. Ауріко, ходімо від цього жлоба.
- Та будуть тобі екземпляри. Я ж несерйозно. - кинув він і подався за Роаном.
Ми ж розгублено оглянулись. З чого почати?
Склад був повний ящиків і мішків з невідомим вмістом. Потрібно було все перевірити і вирішити, що краще забрати, а що лишити.
- На таку кількість нам би ще з п'ятьох. - Сумно констатувала я факт.
- Россі, бери вище, тут ще двадцять мало буде. Ей ти, а ну йди сюди. Як тебе звати?
- Сіанан.
- Чудово, Сіанане. Ти сторожитимеш ящички, які ми виберемо і будемо поки транспортувати на вулицю. Якщо щось пропаде, то я особисто тобі голову відірву.
- Та ви що, міледі. - запротестував він. - Я б ніколи не вчинив так, я вірний короні.
- Гаразд. Ось цей ящик точно поїде на вихід. - Я показала на той з якого ми дістали флакон з отрутою. - Щось не видно присланих Єном людей. Здається, нам самим доведеться цим займатись...
- Ще чого...я не витрачатиму на таке резерв. Може ще хтось нагодиться.
Та після її слів в склад увійшли ще двоє, які попрямували до нас. Їх то ми і відрядили носити те, що ми вибирали на вулицю. А вибирати було що...
Окрім гарного дорогого посуду та купи рулонів шовку, які ми теж вирішили потім забрати тут знайшлось багато цінніших речей.
Наприклад, зброя. І не лише ножі з неріанського сплаву, володаркою яких я стала, а й простіша, але не менш цінна. Арбалети, мечі, ножі, сюрикени, декілька ящиків з луками.
- Зодіаки, яка краса! - Вигукнула я, коли відкрила одну з коробок. Там лежав неймовірної краси блочний лук. Не стрималась і погладила його. Каріна підійшла до мене. - Як думаєш, Єн не образиться, коли я візьму його собі?
- Звідки мені знати? Хоча, це трофей, тож не думаю, що він сердився б. Скоріше, був би радий подарувати, якби почув це.
 Я ще раз погладила його і закрила коробку.
- Вкотре переконуюсь, що ти дивна.
Вона відкрила її назад і витягла лук, повертіла в руках і тицьнула мені.
- Ящо щось піде не так, вали все на мене. Дай сюди.
Вона вклала в коробку мій старий.
- Не думаю, що його імператорська величність збідніє на луку для невістки.
- Я ще не дружина Єна і невідомо, чи буду.
- Всі і так бачать, як ви дивитесь одне на одного. - підморгнула вона.
- Яка різниця. Я йому не підходжу і це дали ясно зрозуміти.
- Он як. - Вона якось по-новому глянула на мене. - І що ви обоє плануєте робити?
- Я не знаю. Мені тільки дев'ятнадцять. Що я маю з цим робити? - Я відчула, як емоції переповнюють мене і зупинившись видихнула, щоб знову не наробити біди. - Я хочу довчитись, опанувати магію, і знайти роботу до душі. Я не знаю чи хочу бути чиєюсь дружиною.
- Але ж...
- Каріно, я кохаю Єна, але я насправді не готова до заміжжя, ставати принцесою, носити всі ці плаття, говорити про етикет і пити чай з цими зефірними ледями. Може, мене й готували до такого і я вмію це, але це не означає, що мені воно до душі. Якщо Седрик не планує займатись торгівлею, то я хочу очолити батькову справу. - Це були думки вголос, але це було те, чого я насправді хотіла. Пригод теж, звісно. Але не заміжжя.
- Ого. Не знала, що ти так думаєш. - Вона розгублено дивилась на мене. - Ти завжди виглядала, як пещена леді, яка випендрюється.
- А ти, як людина, яка хоче мене подіставати ні за що.
- Тобі здалось.
- Тобі теж. Проїхали.
Ми розсміялись. Таки лишу лук собі - він надто гарний і безперечно точний. Та і стріл до нього було достатньо, тож я наповнила свій сагайдак до максимуму.
- Таке враження, що ти на війну зібралась.
- Хто зна, що нас ще очікує. Я за ці дні стільки пережила, що вдома просто курорт був.
- І не кажи. Я там взагалі, як теплична квітка останнім часом, а тут битви, сутички, тебе витягаєм...
Ми знайшли ще один ящик, він був закритий на ключ.
- Як думаєш, що там?
- Дайно спробую. Тут магія не дуже добре працює, та все ж...- Каріна промовила якесь закляття і замок тринькнув. - Спрацювало. Сподіваюсь...нічого небезпечного.
Я відкрила ривком кришку і мало не зойкнула зі здивування. На оксамиті лежала велика блакитна куля, яка переливалась, наче моя улюблена кульова блискавка.
- Я майже упевнена, що це магічний артефакт. - зашепотіла Стокс. - Ніхто не повинен цього бачити.
Вона ривком закрила скриню, поки до нас не підійшли інші і запечатала її закляттям.
- Але ж ми могли роздивитись, чи покликати хлопців. - мене дуже зацікавило те, що я побачила.
- Потім, це окрім того, може бути небезпечно. - Вона по-діловому вивела якийсь візерунок на ящику. - Розберемось з рештою, а тоді це будемо тестувати. Тим більше, мені здається, хтось з хлопців може знати, що воно таке. Хоча на перший погляд, схоже на віщувальну кулю. Але вони зазвичай прозорі.
- Це інший світ, тож все може бути.