49. Цікаві знахідки

- Россі, тобі не здається, що ти гориш? - кинула Каріна, яка випустила ще одну стрілу з лука. - Ех, промазала.
- Це неможливо, для цього потрібно, щоб діяла магія. А тут вона...
- Взагалі то, ти гориш! - вона перекинула мою косу наперед.
Перші секунди я не могла осягнути того, що зараз відбується. Та тільки перші. Я копнула глибше і зрозуміла, що моя магія відгукується - слабше, більше схоже до того рівня що вдома, але вона є.
- Седрику! Магія діє! - Випередила мене Каріна.
Я ж підняла руки і запустила кульовою в першого ж з асасинів, хто потрапив під руку. Вона була цілком пристойною, летіла швидко і пропалила величезну дірку в одязі.
Наше відкриття повертало перевагу на нашу сторону.
Після мене атакувала Каріна, а потім вже хлопці.
Вони миттю вивели з себе усіх нападників. Лишили двох воїнів зв'язати їх і всі гуртом пішли далі.
- Не сподівався, що нам так пощастить. - усміхнувся Єн. - Але ти всеодно будь поруч. Те, що ти можеш захиститись, зовсім не означає, що не знайдеться сильнішого за тебе.
Ми перевірили перше приміщення. Там було щось на кшталт казарм. Всередині ми зустріли ще кількох асасинів, які напали на нас. Та фінал бою був вже заздалегідь вирішений.
Тарнау просто змів їх повітряним вихором, а від Єна полетіло кілька вогняних куль, Седрик не забарився з кульовою.
Поки вони намагались пручатись - ми їх вже обеззброювали і зв'язували.
- Що ми зі стількома полоненими будемо робити? - поглянув один з воїнів, прибулих на підмогу.
- Пізніше ми з Тарнау спробуємо відкрити портал додому, а то як їх відпустити - вернуться.
- Тут ще з десяток приміщень. Пропоную прочісувати систематично. Щоб нічого не прогавити. - підійшов ще один.
- Так і буде. Не гаймо часу.
Не розділяючись ми пішли вперед. Кожен, незважаючи на відкриття того, що магія все ж діє був на стрьомі.
Адже ти не захистишся миттєво від арбалетного болта, а він може стати смертельним.
Хоча Єн і наказав триматись його, та якимось чином я знову опинилась біля Каріни.
- Вони не дають нічого нам робити, ти ж помітила це? - Вона оглянулась. - Я навіть не встигла зайти туди, як вони всіх поклали. Бісить.
- Звикай. - я стенула плечима. - Ти знала, за кого виходиш заміж.
Вона скривила ніс, але промовчала.
Ще в двох казармах було пусто. Ми перевірили і під ліжками, і комірки. І навіть на кухні. В складах було досить багато різноманітних товарів. Тож ці люди швидше всього паралельно промишляли торгівлею.
Ми знайшли багато чого цікавого. Наприклад, ящик з такими ножами, як подарував мені Тарнау, і Єн вийнявши один звідти теж вручив мені. Що ж - два ножі, краще одного.
- Потім попросиш Тарнау, хай зачаклує, щоб він, як і перший завжди повертався до тебе.
- А він хіба...
- Звісно. Ти ж його упустила, коли падала і навіть не помітила. - Усміхнувся поруч друг. - Решту до імператорської артефакторні передамо?
- Звісно. Такому добру нема чого пропадати.
- Погляньте, мілорде. - гукнув один з команди.
- Що там у тебе?
Ми всі дружненько подались до воїна, а він відкрив скриню ширше.
- Мда. - Багатослівність Єна вражала.
А скрині було запаковано багато красивих флаконів.
- Це ж не парфуми? - я подивилась на хлопців.
- Не думаю. Оце взагалі схоже на те, чим тебе отруїли недавно. - Тарнау вийняв флакон зі скрині. - Перевірити б, але я майже впевнений.
Седрик всунув свого носа.
- А мені один подаруєте?
- Збираєшся когось вбити? - повела я бровою. - Думаєш загребсти всі батьківскі грошики собі?
- Хаха. Он вийдеш заміж за принца, в нього їх навіть забагато.
- Єн, ти не думаєш, що тобі дістанеться така меркантильна жінка? - підколов Тарнау.
- Це всеодно гроші корони, тож яка різниця. - засміявся він.
- Так, презентуєш флакон?
- Ой бери. - Єн ткнув йому один в руку. - Сподіваюсь, він не опиниться в моєму рагу.
- Тільки, якщо образиш мою сестру.
- Россі, відчепись від них. - Каріна взяла його під руку і відібрала пляшечку. - Це побуде у мене.
- Ти тепер теж Россі, сонце. - Седрик чмокнув її в щоку.
- Мілорди, він тут не один. - показав в сторону той же воїн.
- Вони що, вирішили витруїте все королівство? - пирхнув Тарнау. - Тут вистачить на всю столицю, як мінімум.
- А це ти цікаво підмітив. - Повернувся Єн. - Цілком можливо, що готувався заколот чи щось подібне. Потрібно покопати глибше. Ви вже відшукали в'язницю?
- Так, мілорде. - підійшов ще один темноволосий чоловік, із купою заплетених косичок, зібраних в хвіст. - Будівля повністю з антимагічного каменю.
- Зрозуміло. Ви їх вже витягли?
- Так. Стан в них не найкращий. І, мілорде, не всі там були.
Єн завмер, як хижий звір перед стрибком.
- Хто?
- Два найкращих наших мага, герцог Варєн, і Ласіні.
- Думаєш, вони ще можуть бути десь тут? - Тарнау уважно глянув на друга.
- Можливо. Візьми двох магів і підіть за бар'єр, негайно. Відправ лист моєму батьку про це. Можливо, є шанс перехопити їх морем. Я більш ніж упевнений, що їх вирішили продати.
- А якщо ні?
- Тарнау, якщо ні, то вони просто поплавають по морі і трохи піратів порозганяють. - розізлився Єн. - Не зволікай. Тут неподалік точно мають бути наші кораблі, море близько.