12.1

Першим клітку покинув Єн, потім Шаалот, а я подалась слідом за ними на край даху, де умовно була «злітна площа». Єн всівся на свого фарайна, а потім посадив мене попереду — виявляється на ньому сидіти надзвичайно м’яко і зручно.

Та тут сталось те, чого я найбільше боялась, фарайн зробив кілька стрибків і опинився просто у повітрі над землею. Я запищала зі страху, хоча добре знала, що Єн володіє левітацією і не дасть впасти.

Та рокривши очі, я побачила нарешті те, як літають фарайни — прекрасні ефемерні крила були не з чого іншого, як з чистої енергії не пов’язаної з жодною зі стихій. Надзвичайно концетрованої і потужної. Так схожої на ту, яку я використовувала для щита. І, яка як я зрозуміла йде аж від п’ятого енергетичного каналу.

Надзвичайний магічний потенціал цих істот неймовірно захопив мене. Це ж просто нереально — бути настільки сильним вже від природи. Було б добре і собі мати такі крила.

А ми летіли над замковим подвір’ям, яке було надзвичайно великим парком, де ми гуляли з Жасмін ще вчора. Оминувши його ми полетіли над полями з посівами якихось рослин, з іншого ж боку було місто. Велике і здалеку дуже гарне. Нічого небезпечного з того, про що говорив мій хлопець. Хіба небезпека застудитись, бо одяглась залегко. Але в ту мить, коли я про це подумала, мене огорнуло приємне тепло.

- В тебе руки холодні стали. — заговорив він. — Подобається?

- Неймовірно, ти ж знаєш. Шаалот неймовірний.

- Чуєш, дружище, ти їй сподобався.

Шаалот підняв голову і видав голосний рик, що пройшов вібрацією по усьому тілу. Я притислась до Єна.

- Та не бійся, це він радіє.

- А що потрібно, щоб приручити фарайна?

- Потрібно перемогти його. І бажано, на рівних. Тільки бій з дорослим фарайном, коли ти його переможеш може обернутись в такий варіант стосунків, як у мене з Шаалотом. Коли приручають малюків, це діє по-іншому. Фарайн назавжди лишається прирученим не до кінця і трохи агресивним. Магія не визнає такого, адже порушено правило рівноваги. Повір, тобі це не потрібно. Шаалот і так відвезе тебе куди потрібно, якщо попросиш.

- Гаразд. — А так хотілось і собі таку звірюку. Але згадався той напівдикий звір, якого ми потривожили першим. Він не виглядав щасливим і розслабленим, як цей. Не йшов до рук, лише гарчав. Поїжилась від думки про такого супутника. І правда, краще вже без.

- Пам’ятаєш, ти просила мох...так ось, я зараз покажу його, тільки не подумай торкатись.

Ми поволі спустились на землю посеред якогось лісу і неподалік від нас і справді була галявина з мохом рожевого кольору. Виглядав він приємно і колоритно. Можна і в вазонці тримати, як кімнатну рослину.

Тільки Єн підняв із землі суху гілку і з допомогою левітації переніс її на мох і поклав. Через кілька секунд він зашипів, забулькав і почав розтоплювати гілку, наче, та була з льоду і потрапила у вогонь, над цим дійством зробилась хмарка рожевого кольору. Метелик, який пролітав біля неї звалився прямо до гілки і дійство продовжилось.

- Таке можна подарувати тільки тим, кого дуже ненавидиш. Давай Амалії Ріхтер захопимо? — з надією подивилась на свого хлопця.

- Россі, ти абсолютно несерйозна.

- Рейм, з тобою інакше не можна. Інакше, твоя серйозність доведе всіх...

- Ти ж розумієш, що вночі в наших лісах краще не шастати, щоб ось таке тебе не з’їло. Адже після нього навіть кісточок не знайдуть.

- Та зрозуміла. Де твоє почуття гумору?

- Позичаю його в інших, коли потрібно. Знаючи тебе, майже стовідсотково слід очікувати, що ти потрапиш в якісь неприємності...і цей ліс не виключення.

- Я сама святість. — закліпала віями. — Вони мене катували сьогодні.

- Ах, так. Забув. Закругляємось, сонце. Тобі ще на заняття до Саєра Ріалдана — не можна, щоб ти нищила все і завдавала шкоду іншим. Тож полетіли назад.

Закінченню екскурсії, я звісно, не зраділа. Та слухняно попленталась до Шаалота.

Але урок магії, тим більше — нової, в перспективі, радував мене не менше.

Пригоди тільки починаються.