48. Щит

На Тарнау знову було покладене завдання прикривати нас ілюзією. Але тільки для зору. Приховати таку кількість людей, як було зараз повністю - просто нереально.
Єн повів нас в обхід тих точок, де ми розсипали пил з моху. Адже він потрапивши на щось живе практично одразу "пожирав" його і якось не хотілось лишитись без підошв і без ніг.
Я йшла позаду Єна, постійно оглядаючись і прислухаючись. Ми рухались досить повільно, щоб викликати менше шуму і бути непомітними. І в мене виникало закономірне питання - хто кого охороняє? Я його, чи все ж він мене - приставив до себе, щоб була на виду. Але ж так не можна. Він має бути уважним, а не пасти мою персону.
Всі були дуже зосередженими і тихо крались лісом, аж поки не побачили першого  охоронця. Хтось з наших поцілив йому кинжалом прямо в горло, але він в останній момент видав досить голосний звук. Його швидше всього почули в таборі асасинів.
Ми приготувались відбивати атаку, але все на диво було тихо. Підозріло тихо.
- Єн, що думаєш? Чому вони ще не прийшли?
- Готують засідку, я більш ніж певен. Скоріше б повернулись фарайни, тоді було б зрозуміліше, що до чого.
Своїх магічних тварин ми знову відправили в розвідку. Вони маскувались не гріше нас, хоч і були блакитними, а ще могли літати і бути дуже тихими. Зараз я навіть заздрила їм.
Ми йшли по кругу і зняли ще двох вартових. Їх кількість виглядала вкрай малою. Звісно, ми раніше трохи побили їх але ж не всіх? Чи їх менше, ніж ми думали? В такій удачі я дуже сумнівалась.
Ми підійшли майже до виходу на відкриту місцевість. Великий шматок луки, яки потрібно було перетнути, щоб потрапити в табір. Не заховаєшся, і стріла наздожене легко. Хоч би магія діяла.
Нарешті повернувся Шаалот з Луарою і Янгаром, вони гордо пройшли мимо інших, поки ті відсахувались в сторони. Луара стала поруч.
"Там не діє магія" - повідомила вона, тріпнувши головою.
- На всій площі?
"Так."
- Потрібен додатковий план. - Єн вже прикидав, що можна зробити з цим.
- В нас же є фарайни. - Втрутився Тарнау.
- Ми не можемо ними ризикувати.
- Не тоді, якщо вони самі захочуть. Янгар іде зі мною. А він чиста магія і діє всюди.
Янгар задер морду і показав зубки. Луара повернулась і ткнула мені свою в руку.
"Я теж піду. З тобою цікавіше, ніж в клітці."
Про те, що я її обіцяла відпустити при всіх вирішила не згадувати.
- Здається, Шаалот такої ж думки, як інші. - Відмітив Тарнау.
- Ми не справимось втрьох.
- І не треба, Рейм. Наше завдання тримати щити іншим. Думаю, цього буде досить.
- Каріна, ти не підеш. - збоку заговорив Седрик.
- Тебе забула спитати. - Вона підійшла до нас. - З мене воїн не дуже, але може кому перев'язку зробити чи ще щось. Адже ваші фарайни з нами магією не поділяться?
- Карін, потрібна прив'язка. Такий обмін можливий лише з власним фарайном.
- Та пам'ятаю, вчили на п'ятому курсі. - скривилась вона. - Просто надіялась, що бувають виключення.
Седрик з незадоволеним обличчям зайняв місце поруч мене. Я мало не приснула зі сміху. Не час для жартів.
Решта теж підтягнулись.
- Россі, ми робимо щит, ти лише вливаєш енергію, твій поки ненадійний. - Єн був своєму репертуарі, але він правий. Це не той момент, коли варто вмикати гординю і дерти носа. Від нас залежали інші.
Я чітко бачила, як Єн і Тарнау формують потужний щит. Він був настільки сильним, що його було видно неозбоєним оком. Я ж лише почала випускати сиру енергію в нього і підживлювати.
- Хто може теж влийтесь, щоб було більше ресурсу втримати його на кордоні. - підказав Тарнау, і решта магів підключились до нас.
Скоро навколо нас була потужна блискуча напівсфера.
- Вирушаємо. - скомандував Єн. - Нам треба все зробити до вечора.
Ми поволі вийшли на луку. В якийсь момент наш щит почав голосно тріщати і стоншуватись. Та хлопці втримали його. А він - втримав декілька арбалетних стріл, які полетіли в нас.
- Так і знав. - Седрик вийняв меч. - Ну не можеш ти, Рейм, щоб кудись не влипнути. Не здивуюсь, коли доведеться йти за тобою в підземний світ.
- Не перегинай, Россі. Сьогодні невдалий день для смерті.
Слухаючи перепалку хлопців ми подолали пів луки. В нас ще декілька разів запускали арбалетні болти. Щит тріщав, але тримався. Я прямо відчувала, наскільки сильно він витягує енергію.
"Ворушіться." - подивилась на мене Луара. Значить і фарайнам не легко. І вони підуть, як зникне щит.
Очевидно, що інші фарайни сказали хлопцям те саме, бо вони пришвидшились. При ближньому бої з лука чи арбалета так не постріляєш.
Я витягнула лук. Меча в мене не було. Бути практично беззбройною було не дуже, але хоча б як палку використати його можна. 
Суперника з мечем не зупинить, але відволіче. В ножнах сидів ніж подарований Тарнау - жаль, що він такий короткий. Але небезпечний, зламають лук, то доведеться брати його.
Ми підійшли впритик до першого будинку і на нас вискочила група людей з мечами.
Хлопці опустили щит і наші кинулись в атаку.
- Не лізь. - Гаркнув Єн і пішов за ними.
Я витягла стрілу і спробувала прицілитись, та в цій катавасії це було неможливо. Погана з мене ще лучниця.
- О Зодіаки, Россі, дай сюди. - Каріна забрала лук зі стрілами і ткнула мені свого меча.
За мить її стріла влучила в когось, хто наближався зовсім з іншої сторони. А потім ще раз.
- Не знала, що ти вмієш.
- Я багато чого вмію. Думаєш, твій брат одружився б з ким попало, в нього теж запити ого.
- Я думала це кохання.
- Звісно, кохання. Але кохання до ідіоток швидкоминуще.
Ще одна стріла прошила лучника. Я видихнула. Він міг "зняти" когось з наших.
Я ж стояла, як ідіотка - одна справа битись на уроці, інша - лізти в справжній бій. Я боялась поранити когось зі своїх. Бо, по правді і мечниця з мене поки нікудишня. В Академії нас вчили бігати, і десь там трошки битись. Вдома я вчилась шити-вишивати, грати на музичних інструментах, як справжня леді, а ще економіці...а дарма.
Я настільки розізлилась на це, що відчула, що починаю палати. Тільки цього не вистачало!
- Россі, тобі не здається, що ти гориш? - кинула Каріна, яка випустила ще одну стрілу з лука. - Ех, промазала.