47. План

Ніч пройшла тихо. А вранці ми нарешті зв’язались з підмогою, яка вже була неподалік.
Попередили їх про те, що їх можуть чекати пастки.
Щоб пришвидшити нашу зустріч ми відправили Шаалота, щоб він знайшов їх і привів до нас. Рухатись далі самим сенсу не було.
Нам прислали ще десяток людей в підмогу. І який шок в мене був, коли в команді я побачила свого брата та Каріну Стокс. Ой, не Стокс уже. Увесь час забуваю.
- Ти чого приперся? А якщо із нами щось станеться обома, що тоді батькам скажуть?
- Що мені батьки скажуть, коли щось станеться з тобою? Я то думав, що ти можеш влипнути у щось таке, але що зайдеш так далеко - не думав. - Він відтяг мене в сторону за руку. - Що з твоїм обличчям та руками? - Його погляд не давав шансу збрехати і Седрик був злий. Таким злим останній раз я його бачила тоді, коли він бився з Єном. Але ж якщо скажу, то знову буде бійка.
- Седрик, все гаразд. Я тут непогано справлялась і без тебе.
- Я бачу. Рейм, можна тебе на кілька слів?
- Він взагалі ні до чого. Його не було поряд тоді, як на нас напали. - поспішила я зупинити брата, бо назрівав скандал, а нам потрібно, щоб колектив був дружній, бо ще з ворогом битись.
- Що сталось? - Єн підійшов до нас і обвів поглядом. - Радий бачити.
- А я не дуже. Що з моєю сестрою?
- Тобто, ти її відпустив летіти шукати мене, знаючи, що в нашому світі подохнути легко і просто, а тепер ще й питаєш? - Повів бровою Єн.
- Ти мав би...
- Як? Її не було поряд. Твої претензії не мають сенсу, а деталі можуть розказати хіба вона, або Тарнау. Хоча, я сам в шоці, як вони добрались до мене живими.
- Ауріко, як повернемось додому ти під домашнім арештом.
- Седрику, маєш дружину - нею й командуй. А мене облиш. Що хочу, те й робитиму. Я між іншим ратрона вбила недавно, тож можу собі дати раду.
- Ти це серйозно? - Було видно, як він починає палати від гніву.
- Так. Сама вбила. І як бачиш - жива. Дріб'язок лишився на пам'ять - заживе.
- А як ні?
- Переживаєш, що заміж мене не сплавиш? - примружилась я і зробила крок в перед.
- Еее, зупиніться. - втрутилась Каріна. - Не час сваритись. Нам треба доробити план і вирушати, краще на незнайомій території в день проводити напад. Ніч на руку їм зіграє. Россі, фігово виглядаєш.
- Дякую. Ходімо вже. - Я першою пішла в сторону основної групи, де Тарнау, як найбільш знаючий ситуацію вже почувався мало не зіркою.
До мене одразу долучилась Каріна, ще раз трохи співчутливо окинувши оком всю красу, яка тепер була на відкритих ділянках шкіри.
- Вибач.
- Не страшно. Заживе.
- Я спробую допомогти. - спробувала вона втішити мене, але мені це не потрібно.
- Давай спочатку тут розберемось.
Вона кивнула і ми стали в коло, що утворили чоловіки. Тарнау розповідав про останній бій і те, як я висіла на руці в одного з асасинів. Ясно, ніякого плану і в помині немає. Але ситуацію виправив Єн.
Першим він намалював приблизний план розташування будівель.
А далі все мало бути дуже просто.
Ми обходимо територію і максимально тихо зешкоджуємо всіх по дорозі, а потім вже даємо здійняти тривогу і чекаємо їх в гості.
Бо йти туди - небезпечно. Варто виманити якнайбільшу кількість в ліс. Зараз нас багато, тож ми можемо себе захистити особливо не ховаючись.
Але ціль полягала не в захисті, а тому, щоб врятувати захоплених людей і зберегти свою шкуру при цьому.
Я спостерігала за тим, як Єн розповідає все, показує, потім будує план і розподіляє людей - це було чисте захоплення. Навіть мій брат і той уважно слухав. Єн враховував кожну дрібничку, вислуховував зауваження від членів команди і корегував дії. Він був неймовірний. На своєму місці. Тільки-от, чи моє місце поряд з ним? Я дивилась і не могла зрозуміти, дати відповідь собі на це питання. Бо якщо іти в бій, то так. Але сидіти в замку з модистками і перукарями - тоді, напевне - ні.
Але ці роздуми довелось відкинути, коли він заговорив до мене.
- Россі, ти прикриватимеш мене. - Я мало рот не роззявила. - Тож, сподіваюсь, що будеш розсудлива і максимально точна.
- Як скаже, ваша високосте. - покривлялась я, його серйозний тон скоріше смішив.
- Ауріко, зараз не до жартів.
- Якщо я маю вмерти через пів години, то хай мене пам'ятають жартівницею, а не нудною скиглійкою.
- Ти просто неможлива.
- Тому то, ти і любиш мене.
Всі навколо переводили погляди, ніби спостерігали за боєм.
- Ауріко, досить вже. - перебив брат мені все задоволення.
- Седрику, не лізь. - Потягнула Каріна його за рукав.
А я минувши брата подалась до свого хлопця, який вже чекав мене. А Тарнау проводив поглядом.