11. Модистка

Поснідавши, імператриця забрала нас до своєї модистки.

Довелось спуститись на поверх нижче.

Я йшла з надією, що таки поповню свій підгорівший гардероб кількома костюмами для тренувань. Адже, навряд вони всі вціліють до кінця мого перебування тут. І, навіть, зараз я боялась, що загорюсь. Не вдягати ж дизайнерські плаття на щоденні посиденьки.

Амалія Ріхтер, модистка імператриці виявилась високою худющою дамою. І якщо сама імператриця була одягнута ще пів біди, то ця худюща жінка була настільки сильно затягнута в корсет, що здавалось її вилупкуваті очі вилізуть, коли вона чхне. Голос був писклявий і пронизливий, і від перших звуків мені захотілось втекти. Але ж я пообіцяла Єну.

А далі почалось пекло. Мене поставили посеред приміщення і купа дівчат, котрі працювали на модистку почали переміряти мене по декілька разів у всіх можливих місцях. Потім носити рулони тканини і прикладати до мене, поки Іолана, Жасмін і сама модистка щось обговорювали неподалік.

Тоді я почала згадувати власну швею з вдячністю, адже та швидко поміряла, показала наявні тканини-моделі і ми розходились. А потім я вже з’являлась на примірку.

Але тут мене не відпускали декілька годин, що наводило на мене сумніви в тому, що вони взагалі щось вміють. Аджде професіоналу не потрібно стільки часу.

Я навіть спробувала завести мову, що мені потрібно декілька костюмів, та з мене лише посміялись і продовжили займатись своїми справами.

В якийсь момент моє терпіння закінчилось і я відчула, що полум’я починає поглинати мене. На зауваження помічниці, що я маю тримати руки в певній позі, взагалі не звернула уваги, намагаючись стримати шквал, який вже хотів вирватись на зовні. Але до справжнього самоконтролю мені було ще дуже далеко, тож моє плаття почало займатись. Дівчата, наче горобці повідскакували від мене. Жасмін розгублено роззявила рот, як і Іолана. Друга взагалі не була магом. В моїй же голові промайнула лише одна думка — що робити і як врятувати ситуацію?

Згадався прийом в академії, де я робила хмарку на екзамені. Тож, не змігши контролювати вогонь я почала витягувати воду із всіх можливих місць.

- Міна, вікно! — гаркнула подрузі і та миттю зрозуміла, що робиться, кинулась і почала відкривати вікна, поки я не висушила все повітря в кімнаті нанівець і вони не помліли від задухи.

І що найдивніше, вогонь би мав погаснути, коли я застосовувала магію води, але він розгорався ще більше. Всі почали повільно покидати приміщення, поки я матеріалізовувала хмари і дощ, який почав потроху гасити мене. Та моєї майстерності виявилось замало, ця стихія так само вирвалась назовні, матеріалізуючи прямо в приміщенні грозові хмари, з яких вдарила блискавка. Я бачила, як Міна позадкувала до вхідних дверей сунучи за собою Іолану. Модистка ж намагалась врятувати тканину, яку почало поливати зливою. Теоретично, я вже знала, де канал пов’язаний із стихією води, але не могла його закрити.

Хаос би міг продовжуватись і моїми стараннями затопилоб пів замку...якби прямо нізвідки не з’явився Саєр Ріалдан. Він кинувся до мене, прямим рухом блокуючи два канали — води і повітря, які вже грозились влаштувати бурю. Я відчула, як потік магії гасне і помітила, що вогонь давно погас. Горіти на мені було мало чому. І хоч я в такому неприглядному вигляді потрапила майстру магії на очі — було всеодно. Втома нахлинула різко і контрастно, я позіхнула і Саєр Ріалдан тільки встиг підхопити мене на руки.

- Ану не спати! Це що ти тут влаштувала? — заричав він.

- Це все модистка. — занила я, дуже тягло заснути.

Він мене потріпав так, що ледве голова не відірвалась, збоку з’явився Тарнау.

- Що з нею?

- Неконтрольований викид магії. Ану не спати, не можна.

- То це все вона? — Тарнау оглянув залу модистки, яка була в повній розрусі.

- Ага. - Саєр Ріалдан підхопив мене на руки. — Не спи, тобі треба в лікарняне крило. Тарнау, повідом Рейма і швидше.

Мені страшенно хотілось спати, але я намагалась триматись. Хоча те, що майстер з магії ніс мене на руках страшенно заколисувало.

- Ну от навіщо? — вирішила я хоч якось втриматись від випадіння в сон.

- Що навіщо?

- Навіщо вони дістали мене. Я просто не витримала, я ж не хотіла.

- Та знаю. — буркнув чоловік. — Тобі б на урок контролю, а не плаття міряти.

- Це Єн просив, бо імператриця так захотіла. Думала заховаюсь від них в бібліотеці, і там мене знайшли.

- Еее, міледі, вам поки не навчитесь контролю в бібліотеку не можна. Тільки винос книг в кімнату. Уявіть, що буде, коли ви бурю влаштуєте там. Тряпки пів біди, за ними тільки пані Шпиця плакатиме, а от книги інша справа.

- Чому ж ви вчора не сказали?

- Звідки мені було знати, що таке станеться? Ось прийшли.

Мені вділили окреме ліжко і навіть чистий халат. Адже моє плаття вже було непридатним для носіння. Потім лікарка принесла якийсь напій, який збадьорив і заспокоїв мене одночасно. Я відчувала себе набагато краще, ніж раніше. Ніби, й не було несанкціонованого викиду магії і всіх нервів, які довелось пережити перед цим.

- Скажіть, лікарко, а чому не можна спати? — мене мучило це питання. Адже в нас навпаки рекомендували після використання магії, поїсти, поспати чи хоча б просто відпочити, щоб відновитись.

- Тут так, ви ще не навчились контролю. Емоції розбурхані, якщо ви заснете, то немає гарантій, що такий викид не станеться у сні. Тож, краще спочатку прийняти ліки, трохи змінити обстановку, а тоді відпочивати.

- Зрозуміла, і як сама не додумалась. — Усміхнулась їй. Вона здалась мені приємною і доброю.

А потім з її ж дозволу — задрімала.

Амалія Ріхтер