8. Тарнау

Ми знову спали в окремих кімнатах і мене знову мучили кошмари.

Хоча, не думаю, що це пов’язано з його відсутністю. Вдома його не було і все було гаразд. А тут — в сні хвилею накочувала паніка і відчай з якого я не могла вирватись. Коли нарешті прокинулась, через силу вирвавшись зі сну, то простирадла знову були попалені. Рахунок то мені ніхто не виставляє поки, але якщо так піде далі, то я лишу імператорську родину без постільної білизни.

Я повторила вчорашню процедуру з прибирання. І відкрила вікно, щоб провітрити кімнату. Стало сумно і гірко, що я стикнулась з цим одна — поза домом. Там завжди була родина і хоч я старалась не обтяжувати їх своїми дрібними проблемами — вони завжди були поряд. Я могла припертись до брата, коли мене мучили кошмари і він би мене не вигнав. Зазвичай, ми могли теревенити до ранку — він розповідав про свої шалені пригоди в академії, а я слухала з відкритим ротом і буду чесною — страшенно заздрила. Мені теж хотілось бути особливою, щоб магія, закляття, вечірки в академії і практика в горах. Щоб навчитись левітувати і лікувати, а ще кидатись вогняними сферами. Тоді все було таким недоступним, далеким, із моїх нейздіснених мрій. Та в людини в житті є дві трагедії, коли мрія нездійснена, і коли — здійснена! Мій випадок другий. Я отримала те, чого так бажала, і навіть більше — я подорожую світами. Але, що я бачила в цьому світі — кілька стін і паро дерев? Судячи по всьому Єн не матиме часу робити екскурсії, а Жасмін тепер в іншому таборі. Лаель малий, та й піддавати принца небезпеці я не мала права. Потрібно якось витримати ці нудні півтора місяця і не спалити цей бісів палац!

Цього разу заснути я вже не змогла, тож тілько-но світанок зажеврів у вікні своїми болюче-блакитними сплесками я почала одягатись. Поки у звичайний костюм, для прогулянок. Тренуватись ще рано, майстри швидше всього ще сплять.

Пам’ятаючи дорогу на кухню, я подалась туди. Адже ж мене не виженуть?

Не вигнали. Рамір, той кухар, що був вчора одразу впізнав мене. І посадив на старе місце.

- Міледі, чому ви не бажаєте їсти за загальним столом? — спромігся заговорити він.

- Ну хоча б тому, що прокинулась давно і страшенно голодна, а вони ще до обіду будуть дрихнути. О, це саме те, що треба. — я забрала тарілку в нього прямо з рук. В ній величезною гіркою лежали найрізноманітніші бутерброди, які я почала пробувати. За ними пішов напій. Тож за хвилин десять я вже сиділа сита і щаслива. Де той сон пропав.

- Раміре, а ти не знаєш, на якому поверсі бібліотека?

- Так на третьому, міледі, тільки в іншій стороні від навчальних залів, бо це, самі розумієте, може стати фатальним для книг.

- Звісно, бачила я цих магів, загоряються ні з того, ні з сього...

Він засміявся.

- Міледі, ваше почуття гумору вище всяких похвал. Не дарма принц обрав саме вас.

- А я думала за те, що він почувається біля мене таким собі сепергероєм, який рятує крихітку.

Кухар знову засміявся.

- Ви неймовірно дотепна, але з вашого дозволу — піду, багато роботи ще. Коли знадоблюсь — кличте.

Та я подякувала і почала збиратися. Все ж хотілось піти в їх місцеву бібліотеку, поки мене не загребли ручки імператриці. Вона вчора після закінчення вечері прямим текстом повідомила, що цей день я маю провести з нею. Коли день розпочинається в неї я не знала, але навряд вона втішиться ранньому пробудженню.

Хоча, я думала, що всі ще сплять, але дуже багато людей снувало коридорами. Особливо багато слуг, а ще я бачила майстра з мистецтва магії і потішила його тим, що дозвіл на моє навчання існував ще до нашої з ним зустрічі, тож вчора він не порушив жодних правил.

Потім одна дівчина з прислуги показала мені дорогу в бібліотеку. І я нарешті знайшла її. Виявилось, що то не так частина поверха, як величезна добудова, котра займає всю висоту палацу. І бібліотека на кожному з поверхів. Тільки чому вхід на третьому? Не розумію.

Масивні двері ледве піддались мені. Невже, все задумано, щоб жінки не приходили сюди?

Зайшовши в приміщення я побачила безліч читальних столиків, потім стелажі з книгами, біля яких вовтузилась дівчина. Її напівзібране волосся трохи розсипалось по плечах і, ніби, відливало синім. Але в приміщенні горіли лише магічні вогні білого кольору, щоб очам комфортніше було.

- Перепрошую, міледі, а ви не могли б підказати, де знайти бібліотекаря? — підійшла я до неї.

Дівчина обернулась і усміхнулась мені.

Це була не дівчина. От конфуз.

Переді мною стояв хлопець аж надто гарний, щоб бути реальним. Білосніжна шкіра, без жодної щетини, трошки розкосі очі блакитного кольору і густі вії, ідельно рівні брови, прямий ніс і не дуже тонкі губи. Губи, які хотілось би поцілувати. Я тріпнула головою, щоб розсіяти ступор.

- Я помічник бібліотекаря. Чим можу допомогти?

- Перепрошую, у вас таке гарне волосся...

- У вас також, міледі, тож я вас вибачаю. Я Тарнау, син головного артефактора його імператорської величності.

Я застигла, не знаючи, що казати.

- А мені говорили, що ви вельми комунікабельна особа. — подивився він на мене злегка зверхньо.

- І ви туди ж. Мені потрібні ваші книги про канали. Почніть з тих, де лише про канали з їх максимальним описом.

- Гаразд, присядьте, зараз принесу.

Я вибрала собі місце в кутку, яке зайшовши в двері — не видно. Якщо мене почнуть шукати найближчим часом, то було б добре дати собі фору. Почитати корисну інформацію мені хотілось набагато більше, ніж розважати матір Єна. Тим більше, як я маю її сприймати — як матір мого хлопця чи імператрицю?

Мої роздуми перебив хлопець, який приніс і поклав переді мною книгу, товщиною з обидві мої руки. Фоліант виглядав старим і досить зачитаним.

- Ось. Цієї буде достатньо.

- Повірю вам на слово. А у вас є якийсь пергамент і олівець, щоб я могла зробити конспект?

- Зараз щось пошукаю. — відповів мені новий знайомий.