6.2.

Поки Лаель займався з цим жінконенависником я сиділа на лаві і спостерігала за ними. Я б не сказала, що навчав він чогось особливого, чи краще, за мого вчителя. Рухи і методи були схожі. Може, мені і не рватись сюди, щоб не псувати собі нерви? Але втрачати форму за цей час не хотілось.

Після заняття ми подались у їдальню. Все ж один бутерброд — це явно надто мало, особливо, коли стільки займався.

Ми втомлені, але щасливі плентались на кухню.

- Ти бачила його обличчя, коли прибігла? — жестикулюючи обома руками розповідав Лаель. — Та він мало не вдавився.

- Здогадуюсь. В нас набагато більший кілометраж на заняттях і ми ще після нього йдемо битись, тож це було зовсім не важко.

- Я бачив. - заздрісно промовив хлопець. — Але, як ти так можеш?

- Для початку, збільш відстань. Тоді ти навчишся пробігати потрібну за більш короткий строк.

- Дякую за ідею. Цей бовдур такого не говорив. Завжди говорить, що я мало стараюсь.

- Може й мало. Я з тобою лише один день знайома.

- Отак, я думав — ми друзі, а ти туди ж. — набурмосився він.

- Друзі для того, щоб сказати правду, а не хвалити просто так. Щоб хвалити в тебе є піддані.

- Вони не мої, а батькові. Тож...

- Не прибідняйся. Це їх обов’язок — тебе хвалити.

Ми зайшли на кухню і по старій схемі повернули у куток, але нас там чекав сюрприз. За нашим столиком сидів Єн з похмурим обличчям. Упс.

- І? — він питально повів бровою розглядаючи наш тандем. — Що це за вибрики? Я обох питаю? Ти старша, може, поясниш першою?

- Що!? Я ще маю щось пояснювати? А ти не хочеш мені пояснити, як ти міг лишити мене в чужому світі, скинувши на плечі Жасмін? Може, тобі соромно зі мною тут ходити? Чим поясниш?

- Ауріко, я був зайнятий, батько робив збори і потрібно було допомогти з деякими простішими питаннями. Я думав, ми зустрінемось на обіді, а ти не прийшла.

- Як ти собі це уявляєш? Я знаю правила вищого світу — для того, щоб мати право потрапити за стіл до господарів потрібно бути представленою і набагато раніше. Ти ж відверто забив на цей факт, а звинувачуєш мене. — мій гнів нарешті вирвався на волю і я просто горіла!

- Ауріко, твоє волосся горить! — відволік Лаель ззаду.

- Що? — не зрозуміла я.

- Волосся горить, ти гориш. — вже запанікував він.

- Ауріко. — кинувся до мене Єні накинув на голову піджак, який висів на стільці. — Що за спонтанний викид?

- Якби ти прийшов вранці, то я б тебе те саме спитала. Мені довелось викинути постільну білизну, бо з неї лишились самі огарки.

- Це дивно, з Жасмін нічого подібного не відбувається. Віктор сказав би.

- Я не Жасмін. Не треба кожен раз нас порівнювати. — Ще більше розсердилась я.

- Та добре, добре. Більше не буду. Тільки не палай, а то кухню спалиш. Он кухарі вже перелякано витріщаються. — Похапцем заговорив Єн.

Все ж зосередившись я знайшла по відчуттях канал і перекрила його. Полум’я, яке недавно грозилось спалити все — зникло. Але мій костюмчик вже був непридатний. Тут і ремонт не допоможе.

- Здається, я взяла надто мало речей. Тут мій одяг просто згорить і я ходитиму гола.

- Ауріко, в нас купа модисток, вони пошиють тобі що душі завгодно. — усміхнувся Єн. — Тож, це не проблема. Ходімо, ти переодягнешся і нарешті представлю тебе батькам. А то й вечерю пропустимо.

- Лаель, ти з нами? — обернулась я до хлопчини.

- Щось не дуже хочеться. — Скривився він.

- А один разочок, щоб в мене була група підтримки. — заблагала я. — Уяви, як мені страшно.

- В тебе є Єн. — змірив мене малий поглядом.

- Він зараз є, а через пару хвилин може вже не бути...

- Та нікуди я не пропаду, обіцяю.

- От і домовились. Йдемо всі разом. Збір за пів години. — покомандувала я і рушила з кухні, хоча немилосердно хотілося їсти.