46. Броня

Піднявши непритомного мага левітацією ми попрямували до найближчого струмка. Я була в крові, хлопці теж виглядали не дуже — потрібно було помитись і привести себе в порядок.

- Ніж ще світиться? — згадав Тарнау.

- Ні. А чого б він взагалі мав світитись? Думаєш, було щось небезпечне?

- Могло. Він реагує на темну магію впершу чергу, незвичайних істот.

- Де ти взяла цей ніж? — Повернувся до мене Єн.

- Тарнау подарував.

Запала незручна мовчанка. Але ж не брехати мені, що я його взяла бозна де. Та і не нормально у стосунках обдурювати. Потрібно буде ще розповісти про той поцілунок. Тільки як і коли? Навряд зараз підходящий момент.

Струмок виявився пристойною річкою і перед тим, як підійти до неї ми добре порозирались, чи немає часом і тут засідки. Але нам пощастило, навкруг спокійно співали птахи, шуміли дерева і ніби й нікого не було. Тож ми вийшли на берег.

Хлопці практично одразу кинулись прати одяг та купатись. Я ж вмила обличчя та руки від чужої крові і вже теж хотіла знімати одяг прати, але помітила одну річ — мій одяг був абсолютно чистим. І цілим! Не те, що в хлопців — купа пропалених дірочок і все в пороху і сажі.

Я зняла з голови пов’язку і та теж була чиста, як і волосся, яке я передбачливо заховала перед атакою. Це ж, що виходить — брат подарував мені не просто одяг, а зачакловану екіпіровку, фактично — артефакт. І він не для показухи на танцях, а для реального захисту.

Ось чому кислота не пошкодила більше нічого, крім обличчя і тієї частини рук, що була зверху.

Я сиділа і намагалась усвідомити це — наскільки мій брат дбав про мене і любить мене, де б я не була, навіть, незважаючи на те, що одружений і ми рідко бачимось.

- Ауріко, ти чого не лізеш купатись? Якщо соромишся, то ми постоїмо зверху і повартуємо. — Запропонував друг.

- Та я чиста. Виявляється — подаруночок від брата не просто одяг з якимось підігрівом, а супер-броня.

- Ану покажи. — Єн виліз з води і безцеремонно почав обмацувати одяг.

- Цікаво, що ж ти зрозумів мацаючи його? — обвела його маніпуляції скептичним поглядом.

- Россі, не біси мене.

- Або що?

- Будеш покарана. — Засміявся Єн. — Там вбудований кількашаровий енергетичний щит. Він працює від твого резерву. Тож, все, що прикрите костюмчиком непогано захищене.

- Це ж дуже добре.

- Хоч щось Россі навчився робити добре. — Вліз Тарнау. — Потрібно буде й собі щось таке замовити, а то з моїх лахів одне дрантя лишилось.

- Тарнау, ти ж артефактор — зроби сам. Чи думаєш, Россі краще вміє?

- На даному етапі — так. Він вже це робив деякий час — набита рука, а мені ще вчитись. Я вже буду зачакловувати щось простіше.

Ага простіше. Бачила наскільки важка це робота..

Він потягнувся на березі.

Сонце вже сідало і нам потрібно було висушитись, поїсти і десь переночувати.

Коли ми доїдали кролика нас знайшли фарайни.

Ми відправили їх погуляти, бо це не та битва. Вони могли кинутись під пил з моху, рятуючи нас і померти дарма. Тож завбачливо були відправлені на розвідку і полювання.

Луара зараз задоволена і сита розляглась на березі.

«Мені подобається ця пригода.» - заговорила вона перша і я навіть здивувалась такій її комунікативності. Зазвичай фарайна тільки відповідала.

- Тут і загинути впору.

«Цікавіше, ніж в клітці. Але якби я була сама, то не було б так весело.»

- Розумію. Ходімо шукати нічліг.

«Ми вже приглянули вам нову печерку. Там нічого і нікого немає.»

- Дякую.

Такої співпраці від фарайни я не очікувала. Взагалі я все думала, що одного з разів, коли ми відправимо їх оглядати територію — вона злиняє, а воно ось як.