45. Пастка

Перепочинок і справді дав ефект. Я відчувала себе куди краще. А ще ми запаслись перетертим мохом, взявши його куди більше, ніж минулого разу.

Ми навіть встигли спекти в печері двох кроликів, які нам любязно принесли фарайни. Але кролики мали бути на вечерю.

А ні, один ми «спробували» одразу, від нього йшов такий аромат, що втриматись було просто неможливо, тож ми здійснили це маленьке гріхопадіння. Навіть не дуже посолений він був смачніше в’яленої ковбаси з черствим хлібом і маслом.

А що то є кролик на трьох голоднющих магів. Добре, що фарайни могли себе самі прогодувати і ще навіть нам щось піймати. І було б хороше, якби після наших пригод Луара все ж лишилась зі мною. Мені хотілось хоч інколи літати в небі, споглядаючи все з висоти пташиного польоту. Жаль, що забрати з собою її не було можливості.

Другий захід почали робити після короткого денного сну. Адже вночі невідомо чи буде шанс перепочити.

Обходили ми табір асасинів по кругу, якнайдалі, прикривав нас знову Тарнау, а сумка була на Єнові. Я ж якнайслабша ланка тримала напоготові лук і утримувала мінімальні повітряні подушки, щоб ми не лишали слідів. Хай собі думають-гадають, що це за напасть вбиває їх варту.

Це якщо нам вдасться покласти ще хоча б кількох і ще більше прорідити їх ряди. Хлопці попередили, що б я не думала влаштовувати стрілянину без їх дозволу. Зарази, я ж і так знаю, не маленька.

Обхід цього разу тривав набагато довше. Ми рухались дуже близько до печер з ратронами. Тут була межа гір і їх ставало все більше. Потрібно було зберігати максимальну обережність між двох вогнів. Але нам продовжувало щастити.

Скоро ми наблизились до табору з іншої сторони і натрапили навіть не на одного вартового, а на цілу групу. Здається, вони шукали нас, адже мова йшла саме про це.

А ми шукали їх, от пощастило. Зайнявши підходящу позицію Єн пробував дістати до них нашою отруйною зброєю, але вони продовжували рухатись. Ми увесь час мусили підходити за ними. Погоня затягувалась і я почала нервувати.

- Може когось знову поранити? — запитала хлопців пошепки.

- Давай. — Скомандував Тарнау.

І я вистрелила. Здійнявся шум і Єн таки витрусив частину пороху над ними, аж раптом пролунав сигнал тривоги.

На нас збоку полетіли з десяток вогняних сфер, які на щастя пролетіли мимо. Я обернулась. Позаду стояло троє магів, які вже точно знали, що ми тут є, хоч і поки не бачили. Нас заманювали? Однозначно. Вартові вже корчились від болю на землі, а хлопці повернулись в сторону магів — дати бій. Я ж навпаки в іншу, щоб прикрити їм спину, хоча і не була тим прикриттям, про яке вони могли мріяти, але краще, ніж без. З кущів вилізло ще з десяток вартових, про що я повідомила хлопцям. Хотілось лише спитати — нам хана? Я боялась ворушитись, щоб не видати нас. Єн останнім ривком розпорошив залишки пилу над тими, що тільки-но вийшли. Може, хоч до когось дістане.

- Може, відкрити портал? — Запропонував Тарнау.

- Сам знаєш, що на це треба трошки більше часу, ніж нічого. А вони, як побачуть зарево навряд чи стануть чекати поки ми підемо собі додому чи ще куди.

- Ну гаразд. Ти знову маєш рацію. О, кілька вартових таки зачепило. От зараза, ніж світиться.

- Ти про що?

- Неріанський сплав. Сюди щось наближається і, хто зна на чиєму воно боці.

- Россі, ховай лук і формуй кульову, тільки трохи потужнішу за звичайну, ти зможеш. — Скомандував Єн. — Дивись, ціляй в он того збоку. Тільки в праву руку. Максимум прискоренням повітрям, як стрілі дай, так щоб не зміг втекти. А Потім ухиляйся, бо навряд чи ти далі поможеш.

Я глибоко вдихнула і сформувала блискавку, випустила потужну повітряну хвилю і за мить маг лежав в нокауті. І то не просто в нокауті, я і не збиралась виконувати всіх вказівок Єна, я цілила прямо, так, щоб напевне влучити і вибити його з рядів. Земля піднялась потужною хвилею з-під ніг тих хто лишились — це точно був Єн, а за ним пішов потужний повітряний вихор. Але тішитись видовищем я не збиралась. Не всіх вбивць позаду було знешкоджено, тож я повертаючись вже формувала нову кульову і одразу ж запустила в того, хто мірився кинути кинжалом комусь з нас в спину. Половина обгорілого обличчя не сприяла атаці, тож мінус один. На іншого я запустила кілька вогняних куль, а батогом вирвала ще в одного меча. Він розумно дав навтьоки. Лишився ше один, який прибіг аж до нас, замахуючись мечем і сформувати щось магічне просто не було часу, я спробувала відбити удар луком, але він з тріском лопнув під ударом меча. Але чекати, поки вартовий замахнеться ще раз я не збиралась і накинулась на нього голіруч. Він, мабуть, не сподівався такого напору від такого малька, як я, адже я йому до плеча була. Вчепившись за руку, я голосно заволала, кличучи Єна на допомогу.

Відривати від бою когось із них було не найкращою ідеєю, але щоб нас вбили зі спини теж. Але він, на моє щастя, діяв блискавично. Поки вояка намагався стріпнути мене з руки з мечем Єн просто перерізав йому горло своїм і повернувся до Тарнау.

- Міг би й полегше! — Зло мовила я, коли кров з горлянки почала заливати мене. Вартовий ще чіплявся за горло, та я відштовхнула його в сторону.

- Я мав подарувати йому квіточку? — Зіронізував Єн за спиною. — Чи спочатку запитати, люба, тобі допомогти, чи ти сама впораєшся?

- Галантніше можна було? Я вся в крові, і вона не моя.

- Це краще, ніж би була твоя.

Коли я повернулась хлопці вели сутичку з останнім магом, один відбивався, інший атакував.

- Ну що ви, як малі діти, бавитесь тут з ним, наче ви коти, а він — мишка.

Я сформувала ще одну кульову, яку запустила в нього з останніх сил. Удар вийшов настільки потужним, що пропалив в грудях дірку.

- Ну от, а ми розраховували на те, що розваги будуть довші. — Скривився Тарнау, витираючи лоб від поту. — Нікого не лишилось. Це ж що виходить. Ми вклали двох, а ця казявка всіх решту?

- Я її боюсь. — Витер лезо меча Єн, ховаючи в піхви. — Вона і нас так зарізати може.