43. Вперше

Та все виявилось трохи складнішим, ніж мої уявлення про всесильність моїх кумирів.

Як пояснив Єн, в таборі могло бути повно амулетів, які глушать магію і ми миттю попались би, та ще й не могли б дати здачі. Потрібно було бути максимально обачними і думати на кілька кроків вперед. Такий варіант розвитку подій я не роглядала, але й досвіду в таких операціях в мене рівно нуль. Мені навіть інструкції ніхто не давав. Чомусь я думала, що антимагічні браслети це все, що в них може бути. Але Єн «втішив», що там можуть бути цілі камери, обкладені цим мінералом.

Досить скоро неподалік від нас з’явився Янгар і ми пішли по його сліду.

В якийсь момент він зник, а Тарнау подав знак, щоб були напоготові. Ще кілька кроків і ми опинились в точці, звідки побачили першого охоронця. Він не дуже й то займався охороною спокійнесенько сидячи під деревом і курячи сигару. Якби так всі - в нас би не виникло проблем.

Єн акуратно поніс через кущі торбинку з частинками моху, оминаючи гіляки і листя, щоб не робити шуму і не виказати нас, а потім розсіяв трошки пороху над охоронцем, намагаючись, щоб той вдихнув його.

Спочатку нічого не відбувалось, наша потенційна жертва курила і байдуже позирала в іншу від нас сторону, але потім він закашлявся. І що кашель, викликаний не курінням ми зрозуміли буквально за мить. Адже він відкинувши сигару почав дерти горлянку, намагаючись крикнути.

- Россі, стріла. — скомандував Єн.

Я вже давно тримала на прицілі охоронця, тож вистрілила надавши стрілі прискорення повітрям. Вона знову влучила в ціль, пронизавши горло, і асасин впав на землю, захрипівши і випльовуючи кров. Мінус один — порахував Єн. Але скільки їх ми не знали.

І ще...я тільки-но усвідомила — я щойно вбила людину. Руки опустились самі по собі.

- Россі, що з тобою? — Єн схвильовано поглянув на мене.

- Це я вперше вбиваю. — Прошепотіла їм.

- Ти його просто добила. Він би просто напросто задушився б, так що ти йому зробила послугу, щоб не мучився. - «Втішив» Єн, але взяв мене за руку. — Ми можемо піти, щоб ти поглянула, що частки моху роз’їдають його і далі. Він би всеодно помер.

- Єн.

- Це правда. Ти зробила дві добрі справи — помогла йому менше мучитись і ми лишились непоміченими.

- Потрібно буде потім спалити трупи, щоб спори не поселились ще й тут. Нам взагалі слід мовчати, що ми таким способом позбуваємось людей. Це потім можуть використати і проти нас.

- Маєш рацію, нікому ні слова. Лук, стріли, кинжал...магія. Це була наша зброя. Ауріко, ти ж розумієш, що про це потрібно мовчати?

Я кивнула. Така зброя надто небезпечна. І хто зна, кому може спасти ідея скористатись нею. Звісно, хтось може і сам додуматись до такого. Тарнау ж зміг, але то вже інша розмова.

Через трохи ми надибали на ще одного вартового. Цей був трохи обачніший, але нам на диво легко вдалось повторити попередній трюк. Мені знову довелось стріляти, бо якими б крутими магами не були хлопці, та стріляти і магічити водночас при тому, ще й робити це дуже точно важко навіть для таких майстрів. А їх робота була набагато важчою за мою. Цей раз дався мені легше, довелось відсунути свої переконання та відчуття в сторону. Подумаю про це, коли небезпека закінчиться. Та і ми маємо врятувати людей, поки їх не продали.

Так ми вклали ще кількох вартових, аж поки хтось не просурмив тривогу — здається знайшли одного з тих, кого ми вбили.

Хлопці лише переглянулись — наше завдання ускладнювалось, адже тепер вони будуть удвічі обачніші. А ще можуть піти по нашому сліду — сліду з вбитих вартових.