42. Магічні примочки

Правда, ми не пішли, а поїхали на фарайнах. Луара гарно відпочила за ніч і погодилась мене покатати. Та і шия в неї майже затягнулась. Тож мене майже перестала мучити совість.

Моя рука теж затягнулась. Та і від пухирів завдяки мазі тарнау лишились лише місця, які починали чухатись. Ледве себе стримувала, щоб не впитись нігтями у свербляче місце, особливо на обличчі.

- Ти як почуваєшся? — Вирішила завести розмову з фарайною, потрібно ж якось налагоджувати контакт, а мо вона все ж передумає і лишиться зі мною.

«Виспалась. Цей ранок видався приємнішим.»

- Щеб пак, цього разу нас будили не ратрони.

«Ти мене здивувала. Думала, що він тебе тоді зжере, а ти он як вивернулась.»

- Мабуть, сподівалась, що мені кінець?

«За кого ти мене маєш? — Забуркотіла фарайна. — Як захочу я і так можу піти від тебе, тобі для цього вмирати не обов’язково.»

- Ти мене дуже втішила. — зі скепсисом в голосі відповіла їй.

- Здається, ви знайшли одна одну. — підсміюючись вклинився Тарнау.

- Це точно.

- Я взагалі не можу уявити, як ти змогла це зробити.

- Вона мене пожаліла, ось і все. Інакше, латали б мене ще й досі.

Мох знайшовся дуже швидко. Добре, що ми вчора з Тарнау прийняли рішення пересидіти на дереві, поки нас не знайшли фарайни, адже він виявився не так далеко від того місця.

Площа була набагато більше, ніж ми бачили раніше. Не знаю, скільки там їх, але вистачить на всіх — однозначно. Але ми робили це перший раз, тож для експерименту взяли не так багато.

Я з невеликої відстані спостерігала максимально точну роботу хлопців. Тарнау, як і пропонував зробив сумку з енергії і повітря — подвійний щит. А Єн розщеплював на дрібнесенькі шматочки мох, який увесь час шипів і пускав клуби рожевого токсичного туману. Цей пил він поміщав в сумку.

Я ж стояла на варті, час від часу оглядаючись на їх роботу.

Коли назбиралось на їх думку достатня кількість, вони повернулись до мене.

Далі, на мою думку, нас чекало найскладніше — потрібно було непомітно підібратись до табору і потруїти варту. А можна і не тільки варту. Тільки, як це зробити непомітно ми поки не розуміли. За словами Єна там ще було дві вишки для спостережень, тож на фарайні не підлетиш.

- А що, як я відволічу увагу? Все ж я дівчина.

- Дівчина в обладунках. Підозріло. Схоже на приманку, коли ця дівчина на краю світу. — Відразу відкинув мою ініціативу Тарнау. — Ауріко, я ставлюсь до тебе серйозно, але ти маєш розуміти, що тут ти можеш лише постояти в стороні.

Похнюпилась, адже увесь час здавалось, що він на моїй стороні і зараз також підтримує. В цей момент я реально відчувала себе обузою, а хотілось бути корисною.

- Давай, ти просто прикриватимеш нас ззаду? — Великодушно запропонував Єн. — Влупиш кульовою, як хтось нападатиме. Хоча це викличе багато шуму, але так вже й бути. Це не ніч — ми готові.

- В мене є лук. І я частенько влучаю.

- Це правда. Вона навіть в око ратронові на лету влучила. — Підтвердив Тарнау.

- Хай буде лук. Тільки цілься в шию. Будь-який зайвий звук видасть нас. — Наказав Єн.

Далі ми відправили Шаалота та Янгара в розвідку. А самі разом з Луарою подались вперед. Рухатись потрібно було максимально тихо, але це не зовсім виходило, адже нас було троє і фарайна. Вона рухалась майже беззвучно. Щоб викликати менше шуму я зробила повітряні подушки на ноги собі і хлопцям. Підтримувати ці конструкції одночасно було дуже важко, адже ще потрібно було оглядатись по сторонах і тримати на прицілі лука. А я ж тільки вчусь. І єдине, що я вміла по справжньому добре робити — втікати. Ліман Гайн постарався. Сподіваюся, що це вміння мені зараз не знадобиться.

Поки Єн забрав в Тарнау сумку з небезпечним мохом, той створив поверх нас повітряну ілюзію. Єн признався, що це поки не його рівень. Це вміння було майже на рівні порталів. Потрібно було так розташувати повітря, щоб його хвилі губили тебе посеред лісу, передаючи навколишнє зображення таким чином, щоб той хто дивиться з будь-якого боку бачив ніби крізь тебе. Це не рятувало від тварин — вони могли внюхати тебе. Але Тарнау запевнив, що він всі запахи вивітрює вгору, як і глушить частково звуки. За його словами він почав вивчати цю техніку не так давно, тому поки не може зробити оглядача повністю «сліпим». Але навіть це викликало в мене захват. Чому тоді ми просто не пішли в табір?