41. Ідеї

Прокинулась вранці від доторків до мого обличчя. Але не розплющила очей. Знаю, що це був Єн і що він побачив теж знаю. Мені кортіло поглянути на вираз його обличчя, дізнатись його реакцію. Після того, як легко це сприйняв Тарнау я більше не боялась — хоч хтось може приймати мене і любити такою, як я зараз. А могли ж і шрами лишитись.

Я відкрила очі і зустрілась з темним поглядом Єна, який лежав поруч і гладив мою щоку. Він завмер.

- Не відчуваєш огиди? — вирвалось першим із мене, раніше, ніж я могла подумати, чи це доцільно.

- І тобі доброго ранку. — мовив він. — Не хочеш розказати, як це сталось?

- Навіщо?

- Може тому, що ти могла загинути? — Не витримав він.

- Могла і що? Якось невчасно ти мені нотації читаєш. Завдяки твоїм інструкціям і розповідям я вибралась. — Вибухнула тирадою у відповідь. - Так що заткнись Єн Рейм і просто поцілуй мене нарешті.

Те, що він був не проти, і що моє пошкоджене обличчя не викликало відрази дуже потішило мене. Ми злились у абсолютно вульгарному і пристрасному поцілунку. Його руки блукали по тілу і мені хотілось роздягнути його прямо тут.

- Кх-кх. Я мабуть трохи завадив. — Повідомив про свою присутність Тарнау. - Але нам би вирішити, що робити. Чи вас все ж лишити наодинці?

- Міг би просто не заважати. — простогнав Єн. — Вічно влізеш у самий невідповідний момент.

- Ну мені було цікаво. — Похилив голову на бік Тарнау. — Що це за стогони? А якщо хтось з вас помирає?

Він заржав.

- Та йди ти.

- Гаразд. Снідаймо і щось робімо. Може, нам і справді вдасться прорідити ряди вбивць і когось врятувати.

- Ти нікуди не підеш. — Заявив Єн.

- Не згоден. Пропонуєш її лишити тут? Це ще гірше.

- Розкомандувався, уявив себе архімагом, притягнув її з собою. Вона ж іще нічого не вміє.

- Не згоден. — Відбив напад Тарнау. — Вона б’ється дуже добре, має логіку в діях. Як для дівчини її віку вона аж надто хороша.

- Були б ми вдома, була б дуель.

- Досить сваритись. — Втрутилась я, бо їх перепалка могла привабити хижаків. — Фарайни вже повернулись, тож збираймо речі і ходімо. - Повернувшись до Єна додала. - Я вбила ратрона, сама, в польоті, зсередини. — Він невіряче подивився на мене. — Тож мені вже нічого не страшно.

- А в мене є ідея. Небезпечна, але ми зможемо трохи прорідити їх ряди. — Вклинився друг, вириваючи Єна із заціпеніння. Моя помста здається вдалась, в подвійному форматі.

- Що пропонуєш? — повернулась до нього. — Не можуть же вони бути небезпечніше ратронів.

- Ще й як можуть. Один удар клинка і ти труп. — розсердився Єн.

- Пропоную знайти наш улюблений мох. Він навіть в мертвому стані досить токсичний.

- Збираєшся нагодувати ним їх? — Єн як завжди в своєму репертуарі.

- Бісишся, що вона не сказала тобі вчора? — Почав дразнитись Тарнау. — Будеш далі бурчати, як бабця, то не дізнаєшся деталей. Ех, повеселились ми.

Я бачила, як в Єна закінчується самовладання. А він же завжди тримав себе в руках.

- Тарнау, приб’ю. — прошипіла я, не вистачало ще, щоб замість вбивати асасинів вони почали битись між собою. — Єн, ти теж вже заспокойся. Прийми той факт, що я не нікчемна і всеодно піду з вами. Пора вже це усвідомити і робити якийсь план.

Як ці двоє взагалі могли дружити? Вони ж майже, як дві протилежності — тільки б битись і сваритись між собою.

- Пропоную перетерти мох в порох і хмаркою розпилити. Навряд чи дихати цим корисно.

- Генію, а якже наші?

- Над кожним хмарку, по черзі. Я не планував накривати все. Та і я площі не бачив.

- Кілька будинків більше схожих на звичайні. І ангар, метрів п’ятдесят довжиною. Думаю, там тримають наших, і можливо, ще якихось людей. Хто зна, чим вони насправді займаються. А в чому ми його понесемо, він же все роз’їдає?

- Я думав про це поки ви спали. Нічого краще, ніж сумки з енегрії і повітря не придумав. Пам’ятаєш, ти розповідав про те, як Ауріка робила енергетичний щит не по всьому тілу, а окремо. Все так просто виявилось. Адже в такому випадку ми можемо надати йому потрібну форму, але він не рухатиметься, тож зробимо подвійною — інша повітряна. Так її можна буде тримати на величенькій відстані від себе, щоб випадково не дихнути самому. Та і дозу відміряти кожному достатню.

- Давай, так і зробимо. Не так далеко я бачив вчора галявину цієї зарази.

- Тоді, чого чекаємо, ходімо.