40. Ночівля

Попоївши хлопці зв’язались з Тенеєм Реймом. І нам на допомогу, як виявилось, таки був відправлений загін. Але магів там було обмаль, тож пересувались вони вкрай повільно. Наїзників на фарайнах, як виявилось теж було небагато і їх ще потрібно було викликати. А магів, які вміють робити портали і того менше. А я все думала, що якщо ці двоє роблять, то і іншим завиграшки. А он воно, як виявляється. Тепер на цю парочку я дивилась з трохи більшою повагою. А то інколи, що два бовдури, дарма, що мають високе становище.

Потім постало питання, хто перший чергуватиме? Я запропонувала себе. Адже їм обом потрібно було відпочити.

- Ти взагалі не чергуватимеш. — Відрізав Єн.

- Згоден.

- Зрадник. — Я подивилась на Тарнау. — Взагалі, тільки подумайте, ви обидва — сильніші. Магічний резерв більший маєте, тож логічно було б вам перепочити і відновитись першими.

Вони переглянулись, але однозначно відкинули мою пропозицію знову.

- Я першим постережу. — Мовив Єн. А міг же побути хоч трохи зі мною. Зовсім його не розуміла і його поведінки. Ну шукаємо ми мага, ну полонили його команду, але ж це не причина відмовлятись від радощів. Адже ми в будь-який момент можемо все втратити і навіть померти.

Я підійшла до входу в печеру, де він сидів і стала поряд.

- Єн, я не знаю, що коїться в твоїй душі, але ти мусиш з цим розібратись. Якщо ти не можеш сам так і скажи.

- Ауріко, в мене була розмова з батьками і я серйозно з ними посварився.

- Через що? Чи це таємниця?

- Ні. Вони знову надумали укласти нові заручини без моєї на те згоди і вже навіть усно домовились.

- Хочеш на ній одружитись? — Здається, земля пішла з-під моїх ніг. А подих збився.

- Якби хотів, мене б тут не було. Мені потрібен цей архімаг, тільки він допоможе стати найсильнішим, щоб відстояти свої інтереси. Батько думає, що я пішов на це заради країни, але я переслідую власні цілі.

Я обняла його тремтячими руками.

- Не хвилюйся, я не замкнувся, просто в мене характер такий, ти вже мала б знати.

- Я знаю, але від цього не легше. Уяви, як мені...

- Вибач. Те, що я лишив тебе на саму себе було частиною плану. Вони мали бачити, яка ти насправді і, що тебе цікавить.

- Ти ж знаєш, що моя помста буде болючою? — Я впилась нігтями в його шию. — Міг би попередити.

- Россі, ти б не була собою і не розбила їх своєю харизмою, як колись мене. — Потішив мене, скидаючи руку з шиї. — Он Тарнау від тебе в захваті. Мав би хвоста — виляв би, як песик.

- Він мені також подобається. — Вирішила сказати половину правди я, адже колись доведеться. Мабуть.

- Так і думав, що цей ловелас закрутить тобі голову. — усміхнувся він, але якось сумно. — Тепер виходить, що мені пора боятись, що ти мене кинеш.

- Якщо ти надумав так легко мене позбутися, то тільки через мій труп.

- Гаразд, ходи виспись. Тобі і так дісталось, тож потрібно відновитись.

- Слухаюсь, татечку. — перекривила я.

Але на прощання таки отримала свій поцілунок. Жаль, що не вибачення. Але, хіба можна ображатись, коли кохана людина турбується за тебе?

Тарнау вже чекав на мене і ще раз перевірив опіки.

- Не розказуй йому. — попросила друга.

- Але ж він побачить і сам здогадається. Думаєш, він такий наївний?

- Ні, не думаю. Просто, хай помучиться. Я обіцяла йому жорстоку помсту.

- М-да, з тебе мстивиця ще та. — засміявся він.

Ми полягали спати і я вмостилась біля друга, чи може біля хлопця, котрий мені подобається? Така помста теж рахується?