38. Туман

Після вранішньої битви ми ще досить довго летіли поки нам трапився населений пункт — це було селище непогано приховане за деревами. Ну і не дивно, з такими сусідами краще взагалі тут не будуватись. Але нам це було на руку, бо ми зупинились на перепочинок, почистили одяг і змогли нормально поїсти. Та і з собою їжі купили. На мою привелику радість ніж, що подарував Тарнау, нікуди не пропав, я автоматично всунула його в ножни, коли вирізала собі дірку.

В поселенні ми змогли придбати мені рекурсивного лука, що було великою удачею.

Якщо вірити словам Тарнау ми були вже близько від того місця де пропав Єн і його команда.

Тож варто було бути пильнішим, адже хто зна, яка небезпека могла трапитись. Надалі ми вирішили просуватись пішки, щоб нічого не пропустити. Фарайнам було дано понюхати мій перстень і відправлено на пошуки. Адже вони відчувають впершу чергу не запах, як такий, а запах унікальної магії, яка була і в Єнові.

Через трохи навколо нас почав підніматись фіолетовий туман.

- Це не дуже добре. — спохмурнів друг. — Потрібно прикритись, він може бути токсичним.

Він витягнув зі свого рюкзака нам обом по тряпці.

- Не дивись так, я ж тут не вперше. Просто ці дурні вирішили знайти неіснуюче...

Я зав’язала обличчя і створила повітряний щит, щоб фільтрувати туман, а після цього ми вирушили вперед.

В якийсь момент цей проклятий туман став настільки концентрований, що нам двоелось взятись за руки, щоб не загубити одне одного і перевіряти кожен крок, бо ніг вже не було видно, а вступити в чудесний рожевий мох і лишитись без ноги було б не дуже. Потім Тарнау запропонував начаклувати повітряні подушки на підошви. Трохи незручно, але вони розділяли нас із землею і наші ноги не ризикували більше провалитись. Через трохи туман знову почав рідшати і я полегшено видихнула, адже втомилась підтримувати і подушки і фільтр одночасно. Ще з мене маг не дуже. Та і сьогодніша битва надто вимучила мене. Я відчувала себе побитою і такою ж була.

Втома давала про себе знати по другому кругу, рука заболіла, і опіки теж. А ще я подумала — чи почали нас шукати? Адже ж вже доба пройшла. Гуляння мали закінчитись. Та що там, скоро мала вже наступити друга ніч, а ми ще не мали жодного результату і мало самі не загинули вранці. Карг, якого я зустріла на шляху тоді здавався ніжною квіточкою навіть поряд з фарайнами, а ратронам - як зубочистка.

- Думаєш, ми знайдемо його сьогодні? — подивилась з надією на Тарнау, але він був похмурий, як ніколи раніше.

- Ти не дивишся під ноги. Відкривай очі. Он бачиш — сліди боротьби, зламані гілки.

Він присів, і почав роздивлятись підсвічуючи все магічним світляком. А потім потягнувся до чогось неопмітного мені.

- Дивись, чиєсь волосся. Людське, не шерсть. Тут точно була сутичка за участю людей. Засвіти-но світлячок і сама пошукай, може побачиш щось цікаве.

Послухавшись його і засвітивши світло я нагнулась над землею. Прослідувавши кілька кроків я побачила слід від чийогось чобота, але таких більше не було. Це ж потрібно було або стояти на одній нозі досить довго, або прийняти важкий удар опираючись на неї. Про це я відразу повідомила Тарнау, за що він похвалив мене. Всюди траплялись зламані гілки, прим’ята трава та мох, а потім я побачила щось у траві — це точно був браслет. Тремтячими руками я потягнулась за ним і покликала друга.

- Тарнау, поглянь.

Він взяв і одразу кивнув мені, замислено оглянув знахідку.

- Його перерізали. Він не порваний, тож це не випадковість.

- Його хтось викрав?

Але Тарнау не відповів, він почав оглядати місце, де я знайшла браслет.

- Дивись, тут кров. Не багато. Подивись — слід тягнеться туди. — Він показав рукою в сторону.

На землі і справді була трохи прим’ята трава, але не так сильно, як раніше.

- Тут явно зупинялись відпочивати, я раніше бачив місце від вогнища з тієї сторони, тож зроби собі послугу — не сунься в кущі.

- Не схоже, що вони встигли тут побути довго.

- Ходімо по сліду...мені цікаво, куди він приведе. Якщо Єн зрізав браслет сам, то навряд його спіймали.

- Але ж це необачно, як йому зв’язуватись з іншими?

- По ньому його легко б знайшли, бо він — маяк для подібних браслетів. У всього загону були такі, а це восьмеро разом з ним.

- Тобто, ти хочеш сказати, що восьмеро дорослих потужних магів не змогли відбитись?

- Могли, якщо їх було більше, сильніші чи їх було захоплено зненацька. Я трохи розуміюсь на слідах, але не настільки добре, щоб порахувати скільки людей було. Якби п’ять шість, ще б зрозумів, але тут тільки наших більше...дивись, тут мох і трава уже не прим’яті і взагалі сліду немає.

Я аж сіла на землю.

- Це ж, що виходить, Єн десь рискає, а може вже і вдома?

- Був би вдома — повідомили б. Якщо його не спіймали, адже він міг попастись і в іншому місці.

Тарнау оглянувся довкола і потягнув мене за руку в сторону.

- Нам не можна лишатись тут. Вони могли розставити охорону будь-де.

- Що робитимемо?

- Нам би дочекатись, поки Янгар з Луарою повернуться. Якщо з Єном все добре, то вони його знайдуть. Або він знайде нас.