34. Життя в неволі

Тарнау помітив мою руку, вийняв з кишені щось і помастив її - кров зупинилась, потім зняв шарф з шиї і замотав зверху.

- Так буде краще.

Я подякувала йому за турботу.

Потім він так само обробив рану на шиї Луари, хоча та була не дуже задоволена такою опікою. Шарфа їй не дісталось, але вона з цього приводу не дуже сумувала.

А потім ми осідлали фарайнів. Мені було страшно. Мій фарайн — ніколи не літала. І я сама ніколи не літала. І, навіть обіцянка Тарнау, що він мене підстрахує не зменшила страх.

Але довго боятись мені не довелось. Луара розігналась і стрибнула в невідомість, я заплющила очі і голосно запищала, але відчуття падіння не було. Тільки польоту і магії.

- Ого! В тебе все вийшло! — я погладила її збоку.

«Я не люблю ці телячі ніжності. Прибережи їх для Янгара.» - почувся в голові буркотливий голос. Мене турбувала рука, бо почала боліти ще більше, а її точно — шия, хоча я бачила, як вона поволі регенерується, але темп у нас був не дуже швидкий! А це свідчило про те, що їй погано. Не найкращий час кудись летіти після такої битви, де ми нормально поранились. Та й мені здалось, чи вона і справді дала мені фору? Адже могла звалити з одного стрибка. Але цю думку, я лишу при собі. Луара надто горда, тож навряд чи визнає, що пішла на компроміс, вибравши заради польотів когось типу мене.

- Ти знаєш, що ти перша дівчина, котра осідлала фарайна? — вигукнув Тарнау.

- Вже знаю. Але в нас скоріше співпраця, аніж прирученя. Чи не так?

«Саме так.» - пробурчала Луара.

- Ти ж іще молода, чому бурчиш? Життя прекрасне.

«Це в тебе, воно може прекрасне. Моє життя проходило в антимагічній клітці. Я впереше назовні за довгий час.»

Ай справді, я і не подумала, що вона була в такому неприємному положенні. Адже це теж жива істота. І поки я жила своє наповнене пригодами життя, вона спостерігала лише частинку даху через прути клітки.

- Вибач. Тепер в тебе буде більше свободи. Якщо захочеш, я відпускатиму тебе гуляти під твоє чесне слово.

«Не боїшся, що я втечу?»

- Ти вже могла втекти.

«Не могла. Він сильний.» - вона обернула голову до Тарнау. Той насолоджувався польотом.

- Всеодно. Втікай. Я не шукатиму тебе і не триматиму, просто, допоможи зараз.

«Я подумаю, над твоєю пропозицією.»

Дивна. Її відпускають, а вона не хоче йти. Чи боїться, що на волі буде важче? Звичка? Хто зна.

- Тарнау, а фарайнам не можна через портал ходити? — поцікавилась я в нього.

- Ні, красуне. Адже вони можуть розчинитись в ньому. Оскільки таке вже було, то ніхто більше не ризикує. Вони надто цінні. Як твоя рука?

- Все нормально. — збрехала йому. Нащо нервувати і заставляти переживати за мене. Заживе.

- Якщо чесно, я до останнього думав, що ти лишишся. І навіть розраховував, що фарайн трохи надере тобі дупу і ти підеш лікуватись, а не полетиш.

- Це підло. І може віилізти нам боком. — Констатувала я очевидний факт. А ще хотілось вліпити Тарнау по вухах, за таку необачність. — Ти ж розумієш, що нам може трапитись що завгодно? А я тепер не в формі.

- Ти і так дівчина. — засміявся він.

- Яка може надерти зад. Навіть комусь із магією. А для людей без магії — запросто.

- Але не для воїна чи асасасина. Ти для них легка мішень.

- Якщо я відпущу магію з-під контролю, тоді хай начуваються. Вогняну хвилю пережити важко. Та і з чого ти взяв, що Єн може бути з кимось із них?

- Щоб браслет не відповідав потрібно не просто зняти його, а пошкодити, або знищити. — охолодив мій ентузіазм він. — А побороти твого хлопця важко навіть мені. Для цього потрібні неабиякі професіонали і багато.

- Тарнау. Ти говорив, що взнав, що в нього за місія... — спитала друга вмираючи від хвилювання.

- Він шукає Акваріуса.