18. Обмін

Тарнау без зайвих свідків виявився прекрасним співрозмовником і прочто зачарував мене.

- Щось тут тебе не дуже вітають. — констатував факт і так відомий мені. — Але ж ти потужний маг, красива і розумна. Я вже встиг в цьому пересвідчитись.

- Мені тільки цікаво, як? Адже ти нічого про мене не знаєш.

- Вже те, що ти вчора вранці почала шукати бібліотеку, а не бальну залу багато говорить про тебе. — усміхнувся він і так чаруюче, що я аж засоромилась. Я навіть з Єном не соромилась, ну майже ніколи... — І, ти ж вже познаходила канали основних стихій і навіть бачила їх.

- Звідки ти знаєш?

- Ти як прийшла озвучила конкретне питання. А не просто — щось почитати. А ще дуже уважно переписувала все. Не дарма Єн помітив тебе.

- Тільки тут він мене щось не дуже помічає. — пожалілась мимоволі я, хоча це й чужий хлопець.

- Тоді хай пеняє на себе, коли тебе хтось вкраде. — засміявся Тарнау. — Запросиш на чай?

- Звісно, заходь.

- І ти не турбуєшся за репутацію? — він зробив круглі смішні очі.

- Я маг і мені абсолютно байдуже, що подумають інші. — задерла я голову повище, хоча ледве діставала йому до підборіддя.

- Горда. Мені це подобається. Тоді ходімо.

Він нагрів воду на чай, а на столі були свіжопринесені тістечка.

- В тебе такі дівчачі апартаменти.

- Які дали. — констатувала факт. — Я б зробила трохи менше рожевого, більше бежу і білого, чи блакитного.

- Та я не кажу, що мені не подобається. Воно все дуже миле. — він оглянув гостьову.

- В спальню не запрошуватиму. — перебила я його погляд на двері.

- А я то сподівався. — засміявся він. — Можливо, тобі потрібна допомога в чомусь?

- Так. — вирішила довіритись хоч комусь. — Мені потрібно обміняти гроші і в місто. Частина одягу для тренувань згоріла під час мимовільних викидів і тренувань, скоро ходитиму гола.

- Тоді не помагатиму. — хихотнув він. — Хочу подивитись на цю картину.

- В мене є ще три плаття, які не горять. — показала йому язик. — Тож, не діждешся.

- Ну ти, розбиваєш мені серце. А якщо я просто оплачу твої покупки? — запропонував він.

- Сам розумієш, що я буду проти.

- Взагалі цим би мав займатись Єн, не люблю ходити по магазинах. — скривився він.

- Гаразд. Але ж, ми його тут чомусь не бачимо. Я розумію — заворушення, проблеми державного характеру, але хоч би привітався зранку. — образилась нарешті на свого хлопця. Та і скільки можна?

- Добре. Поміняю по вазі, так піде?

- Мабуть.

Я дістала гаманець з сумки і витрясла все, що там було. В мене було ще, але це потім.

- Нормально запаслась. Думала, що тут тебе не годуватимуть?

Він витягнув свій гаманець і поміняв на приблизно однакову суму. Лишилось потрапити в місто.

Я з надією поглянула на нього, а він трохи оцінюче.

- Щось мені здається, що я сам рию собі могилу.

- Ти ж не залишиш дівчину в біді? — поклала обличчя на руку і закліпала віями. — Ну подумай, Тарнау. Це ж цікава прогулянка, а ще ти зможеш повипендрюватись.

- Боги, нащо я вв’язався в це. — зареготав він. — Ти - це щось.

Він сміявся і я з ним. Чому мені було так легко з незнайомцем? Не потрібно було стримуватись і думати, про що говорю. Бути собою. З Єном я завжди була акуратною і інколи дражнила його — це було, як ходити по лезу ножа. Лише коли ми почали зустрічатись напруга між нами трохи спала і стало легше. Але не зараз. А тут- я була, наче, вдома. З людиною, котру знаю все життя і не боялась себе. Здавалось, що цей незнайомець приймав всі мої мінуси і навіть захоплювався ними. Так незвично. Зловила себе на думці, що він починає мені подобатись. Можливо, мені пощастить і я заведу собі тут друга. Майже такого, як брата. Хоча про ще це я...в його очах можна було втонути, якщо затримати погляд довше, ніж на мить. Та чи мені вперше грати з вогнем?