12. Фарайни

Мене розбудив Єн, який був досить стурбований, чи може, сердитий?

- Россі, ти що влаштувала?

Я закліпала очима, коли почула це. Мені, як реагувати?

- А де слова турботи? Люба, ти як, поцілунки і все таке? Ні, ти в своєму стилі — Россі, ти що влаштувала? — я відкинула простирадло. — Ти хоч знаєш, що вони знущались з мене?

Я підняла руки до неба, в жесті, який мав показати наскільки все погано...а він заржав.

- Та ти...ти! Безсовісний, безпринципний засранець! — я кинулась на нього. Він піймав мене в обійми і поцілував. На якусь мить я розтанула.

Але згадала, що він ще мені винен пояснення, тож розірвала поцілунок.

- Єн Рейм, якщо ти думаєш, що відкупишся простими поцілунками, то цьому не бути.

- Ти зруйнувала цілу кімнату в палаці, знищила п’ятдесят рулонів шовку, довела мою маму, яку зараз відпоюють і модистку, яка, здається почала сивіти крізь фарбу для волосся. Здається, це ти мені винна!

- Та що ти кажеш? Кинув мене на поталу цим акулам, я терпіла, як могла, але моїй магії байдуже...

- Про магію... — він пильно глянув на мене. — В нас всі молоді маги мають викиди магії. Але не такі потужні. Зазвичай, все обмежується більш легкою формою і не доводить людей. Але...я помітив одну закономірність. Це Тарнау, Віктор, Седрик, я, ти...не говорив цього нікому раніше...

- Та говори ж вже. — Не витримала я, сидячи в нього на руках.

- Тільки в нас шістьох такі викиди сили...настільки потужні.

- І чому так?

- В мене була версія про перехід між світами. Він по ідеї міг розширювати канали і допомаги в розвитку магії. Та було одне але...мій батько, батько Тарнау...їх це не зачепило. А от Дар Колін, хоч і маг найвищого рівня заледве справлявся із силою, коли був в гостях.

- Взагалі не розумію, до чого ти ведеш. — насупилась я.

- До того, що я шукав зв’язок між нашими викидами і здається я знайшов його. Але цю теорію, ще слід перевірити...Цілком можливо, що причина всього ваші деміурги. І купіль в озері. Саме вона.

- Та ні, дурня. Он в Міни все впорядку.

- Не зовсім, в неї теж є деякі проблеми. Просто вона дуже слабкий маг, в порівнянні з нами, і погано займалась на уроках, тож коливання, які вона переживає — незначні, більше пов’язані із землею, частково з повітрям, але це лише інколи розкидані речі. Та і вона досить спокійна, а ти — ураган вищого балу.

- Бачу, бачу, як ти мене цінуєш...- я встала з колін. — Критикуєш, відправив розважати модистку з якою я швидше буду ходити гола і боса. Я хочу додому.

- Россі, ти тут лише другий день, ще й не бачила нічого.

- Судячи по твоєму бажанню робити мені екскурсію — нічого й не побачу! Де обіцяні подорожі? Я хочу побачити ратронів і фарайнів, ті чарівні озера, і небезпечні луки. На модисток я і вдома можу подивитись.

Я відчула, як мій новенький халатик починає диміти.

- О, зодіаки!

Єн миттю потушив мене.

- Заспокойся, будуть тобі фарайни. Ходімо, переодягнешся і я покажу.

Недовірливо поглянула на нього. Він серйозно? І нікуди не дінеться?

Не дівся, а прямо за руку повів на гору, на дах.

Як виявилось частина даху замку була не з похилим дахом, а абсолютно плоскою поверхнею і саме тут утримували фарайнів.

- Навіть приручені фарайни є дуже небезпечними для всіх інших, окрім їх господарів, тому їх тримають подалі від інших. В ідеалі, за ними потрібно доглядати самому. Але ж ми зараз навчаємось, тому за ними доглядають маги повітря і води, вони найкраще з цим справляються не ризикуючи бути з’їденими на закуску.

- Не думала, що вони настільки агресивні...

- Приручений фарайн цілком нейтрально ставиться до господаря. Але лише до господаря.

На даху перед нами відкрився цілий павільйон зі штучними насадженнями, під якими були заховані не що інше, як кліткими з цими дивовижними тваринами. Я завмерла навпроти першої клітки, там була абсолютно блакитна тварина, більше схожа на вовка, чи карга.

- Виглядають майже звичайно, чи не так? — прошепотів Єн.

- Хіба дуже блакитно...- усміхнулась у відповідь.

Звір підвівся і миттю опинився біля краю клітки, заричавши так, що позакладало вуха. Очі були льодяно-блакитні, як сапфіри, але живі і розумні.

- Ходімо, їм не подобається, коли на них дивляться. — він потягнув мене в сторону.

- В них така дивна шерсть...

- Це не шерсть, це пір’я. — Ошелешив мене Єн. — Це діти Аргентона, вони сама магія і, якщо ти приручиш фарайна — зможеш літати куди завгодно без магії. Але приручити його майже нереально. Потрібно бути або дуже сильним магом, або імператором.

- Хитро як...

- Звісно, маги частенько відловлюють їх ще в дитячому віці, коли вони не такі небезпечні і тоді комусь випадає така честь — «приручити» фарайна.

- І ти так само зробив?

- Е ні, я люблю дикі розваги, ти ж мене знаєш. — він підвів мене до клітки. — Знайомтесь, Шаалот, Ауріка.

Ще більший за попереднього фарайн лежав, розвалившись посеред клітки і взагалі не реагував.

- Ти певен, що він живий? — вже пошепки запитала його, щоб і цього не розбудити.

- Живісінький. Шаалот, піднімай свій товстий зад і ходи познайомся з моєю дівчиною.

Тут я побачила неймовірне. Одне око звіра відкрилось і він подивився на нас, потім ліниво позіхнув і підвівся.

- Ти занадто награно все робиш, вона вже тебе розкусила. — Він відкрив двері в клітку і зайшов. — Досить дутись, ти знаєш, що ми не можемо літати щодня, мені потрібно вчитись, інакше з нас буде погана команда.

Звір засуджуюче подивився на нього і лизнув за руку. Тоді Єн сів біля нього і обняв за шию. Звірюка, зуби якої вже здалеку на вигляд були товстішими за пальці на моїх руках миролюбиво поклала голову йому на плече, примруживши очі.

Таким щасливим Єна я бачу не так часто, хіба ми лишаємось наодинці.

- Ну що, Шаалот, будеш знайомитись? — він подивився на звіра, а той повернув морду в мою сторону, нюхнув повітря і кивнув. Я аж подих затамувала, адже такі дивовижі не щодня побачиш.