6. 1. Не зовсім вдала спроба

На полігон ми йшли обіч кухні і я все-таки вмовила друга прихопити по бутерброду, який ми по дорозі зжували. Стало легше і настрій з’явився.

Може, не дарма я сюди потрапила — навчусь нової магії і нових трюків, подумала я...

Зодіаки...майстер з бою в них був викапаний Ліман Гайн, правда — морально. Сам він був кучерявий, низенький на зріст, навіть, нижче мене і вкрай задиркуватий.

- Лаель, ти нащо сюди привів дівчину?- скоса зиркнув він на мене. І навіть не привітався.

- Це моя подруга, вона теж хоче позайматись.

- Я не займаюсь з дівчатами. — відрізав він і розвернувся йти.

Що за піжон!?

- Це ж чому? Думаєте, що котрась стане краще вас? — мій язик, як завжди виліз поперед мене.

- Ви, міледі, краще б йшли до схожих собі, переодяглись у відповідний одяг і зайнялись вишиванням чи ще чимось більш підходящим для дівчини. — він зміряв мене пронизливим поглядом. — Не жіноча це справа, воювати.

- А я ще порівняла вас з Ліманом Гайном, він явно краще. — образилась я.

- Це ще хто такий?

- Мій викладач з Бойових мистецтв в Академії Зодіаків.

- Не чув ніколи про таку. — відрізав майстер.

- Там навчаються Віктор з Єном. — заступився Лаель. — Туди беруть лише найкращих і найрозумніших.

Майстер поглянув на мене вже більш оцінююче. Я знаю, що він бачив — худу дівчину, яка б більше підійшла для походу на бал. Але в мене були м’язи і вже натреновані за цей рік, а ще непогана така витривалість і навіть деякі уроки з бою ми вже проходили. Але, чому б і тут щось не навчитись?

- І що ви від мене хочете? Я не збираюсь нести хустинку, щоб витирати ваші сльози, як ви розіб’єте колінку.

- Майстре Вісент, ну хоч випробуйте її, а потім вже вирішите, що будемо робити далі! — знову спробував захиститись Лаель.

- Гаразд! — просіяв він. — Зараз робите п’ять кругів, навколо полігону. Якщо ви їх не пробіжите, чи будете нити ми кинемо цю справу і ви більше до мене з’являтись не будете.

- Добре. — кивнула я. Сподіваюсь, там не більше десятки, яку заставляв бігіти Ліман.

- Чудово. Можете йти обоє на старт і рушати.

Лаель провів мене до точки відліку, звідки ми мали починати бігти.

- А скільки в кілометрах? — поцікавилась я.

- П’ять, здається. — друг усміхнувся. — Я здивований, що ми його так легко вмовили.

- Він просто ще не знайомий зі мною. — показала я язик. — Побігли чи що?

Ми рушили бігти, я спочатку вирвалась вперед, але відкорегувавши швидкість підлаштувалась під хлопчака. Оскільки, дихання потрібно було тримати на одному рівні, я не розмовляла. Але рухались ми однаково. Хоча, в якийсь момент я помітила, що мій друг виснажився і це мене здивувало, адже діти в цьому сенсі набагато витриваліші. Та і майстер тут дуже вимогливий. Ліман, звісно ганяв нас, але і почуття гумору в нього було вище всяких похвал. Біг з каргом — окремий його випадок, який згадуватимуть, мабуть, і після моєї смерті. Цікаво, а тут роблять такі штуки? Чи все ж обходяться цими нудними тренуваннями?

На п’ятому крузі Лаель зовсім здавсяі перейшов на хід, тож я вибачилась перед ним і побігла далі — це не поле бою, де друга не лишиш, а лише тренувальний полігон. Добігши я пройшла ще одне коло, щоб вирівняти дихання. Майстер вже чекав на мене. Здається, він не очікував такого повороту.

- Ну один раз ти справилась. Але так не буде кожного разу. Я змушений відмовити тобі.

- Ви серйозно? Мені пробігти ще п’ять кіл? Я можу. Чи ви з тих людей, які не дотримуються слова, особливо, якщо воно дане жінці?

Він скоса подивився на мене. Може, в нього кососкість?

- Я не маю повноважень навчати вас. Для цього потрібен дозвіл від імператора. Приходьте з ним і я знайду вам місце.

- Добре. Буде вам дозвіл.