4. Лаель

Думки про Вселену перебив мій шлунок, який почав вимагати їсти. Оскільки, особистої прислуги мені не виділили, а за Жасмін вже і слід простиг я вирішила взяти справу в свої руки.

Зайшла в замок через ті двері, що ми виходили і подалась по коридору в іншу сторону від тієї, що ми прийшли. Кухня мала бути в підвалі – це ж елементарно. Але спитати не було кого, кругом було досить пустинно, тільки обладунки стояли кожні десять метрів в коридорі.

І раптом одні з них чхнули. Я не повірила своїм вухам. Це люди? Я підійшла до тих, з яких чувся чих і відкрила забрало.

- Привіт.

- Привіт. – на мене дивився хлопчисько років одинадцяти, з темним кошлатим волоссям. – Закрий, будь ласка.

Я закрила, а потім відкрила знову.

- Ти що, вартуєш?

- Ні, ховаюсь. Але не кажи нікому. А чому в тебе такий колір волосся? Ти, наче, фея. – прогундосили з закритого обладунку.

- А ти такий цікавий. Все будеш знати – швидко постарієш! О, а в яку сторону кухня? – вирішила я використати знахідку.

- Якщо розповіси про волосся, то проведу.

- І не будеш ховатись?

- Урок минув, мабуть, тож я вільний. – хлопчина скинув шолом. – Допоможеш зняти?

- Ну давай. Мабуть, важко стояти в цьому?

- Ага. Найгірше, коли щось влізе всередину і вкусить.

Він акуратно розташував обладунки, після того, як ми їх зняли.

- Так ти хто така? Я раніше тебе не бачив.

- Ауріка. Я в гості до вас. А ти?

- Лаель. Ходімо на кухню нарешті, бо я також їсти хочу. Оці хованки так втомлюють.

- Це просто обід вже. А ти з іншими не будеш?

- Ще чого. Вони вічно випендрюються. Йдуть на обід, як на бал – зануди. Це ж просто прийом їжі.

- А від кого ти ховався?

- Від вчителя ісаельської. Ненавиджу її, там язик зламати можна. Краще б зайві уроки магії додали.

- А ти володієш магією? – зацікавилась я.

- Ага. – заусміхався хлопець. – Вогонь і повітря. Просто вибухова суміш. Важко контролювати, але я вчусь.

- І багато навчився?

Поки ми йшли, то встигли розминутись з двома слугами, котрі несли кудись їжу.

- Контроль погано вдається – в мене ще досі все загорається, коли сплю…- він похилив голову. – Особливо, коли кошмари сняться. На щастя, хоч самому цей вогонь не страшний. А так навчився сфери, стріли і навіть батіг робити.

- Це неймовірно! – я округлила очі – не могла повірити, що такий малий хлопчина і вже вміє робити такі складні конфігурації. – А мене навчиш?

- Може і так. – він подивився на мене. – Ти дивна, але мені подобаєшся.

- І чим я дивна?

- Ну, ти біловолоса, і очі – такий дивний колір. Хм щось знайоме.

- Лаель, я просто з іншого світу.

- Ага. Але, Жасмін – така, як усі. І ти ходиш в штанах. – випалив він.

- Це проблема?

- Не знаю. Але це дивно. В нас дівчата так не одягаються. Ми прийшли.

Двері перед нами відкрились і повз нас вискочило ще двоє з тацями.

- Ех, зараз найсмачніше до столу винесуть. – скривився Лаель.

Ми ввійшли на кухню. І то не була така кухня, як у нас вдома, а величезне приміщення, яке тяглося достатньо далеко, щоб я не побачила кінця. Але роздивлятись довго мені мій новий знайомий не дав, потягнувши за рукав в сторону.

- Рамір, а нам би попоїсти щось. На двох, тут.

Один з кухарів підвів на нас погляд, особливо довго затримавшись на мені, а потім кивнув.

- Є якісь побажання?

- М’ясо і овочі. Чи, може, щось солодке? Будеш десерт? – він обернувся до мене.

- Мені вже всеодно, що їсти. Я готова навіть ратроном перекусити, хоча ніколи його не бачила.

- Ахах. Вони ж отруйні. Інакше б, ми їх самі вже з’їли. А так – ніякої користі. Хіба, злочинців в лісах менше.

Рамір приніс нам величезну таріль з м’ясом, сирі і тушковані овочі, булочки і навіть видав прибори. Потім доніс ще компот і морозиво.

Напихаючись м’ясцем в компанії цього дивного хлопчака я не задавала зайвих питань. Головне, що смачно і можна не дотримуватись етикету і дрес-коду. А абсолютне носіння плать жінками вже викликало в мене відторгнення. І це я тільки з’явилась сюди.

Лаель, мабуть, був не менш голодний, ніж я, бо уминав ще з більшою швидкістю. За останній шматок ми могли б побитись, якби кухар не приніс ще…але я зрозуміла, що баста – напхалась під зав’язку.

- Ти хоч розумієш, що я тепер дихати не можу? – пожалілась я новому другу.

- Ага. – він розкинувся на стільці навпроти і блаженно гикнув. А я засміялась.

- Якщо в мене буде тут хоч один такий друг, то жити вже буде легше.

А ще згадались його слова про вогняну магію і я вирішила перепитати.

- Ти говорив, що від вогню палає все навколо…

- А, це. Хіба ти не знаєш? В новоініційованих магів вогню перших кілька років сила не стримується, часто вогонь, та і інші стихії, вириваються назовні і щось підпалює чи топить, чи зносить. Ми не можемо це контролювати спочатку.

- Але ж вцілому, можливо?

- Та так. Але в мене сила прокинулась тільки кілька років тому. Я ще не вмію себе тримати в руках, як того вимагають вчителі. То ти справді підеш зі мною на урок з мистецтва магії?

- Якщо можна, то я тільки за. Всеодно, зайнятись нічим. Мені ж потрібно тут робити хоч щось – ось буду переймати досвід, міжсвітовий.

- А ти не хочеш в нашу академію вступити?

- Та я і так навчаюсь вже. В Академії Зодіаків.

- Це ж у тій самій, що Віктор з Єном. – заусміхався хлопець. – Так я і думав, ти та сама славнозвісна наречена Єна.

- Він правда так казав? – нагнувшись над столом прошепотіла я, спостерігаючи за хлопцем. – Він не говорив, що ми це все придумали для розваги?

- Та ні, правда?

- Ага.

- Ти така класна. Якщо Єн з тобою не одружиться, то заберу тебе собі. – потішив малий.