3. Прогулянка

Перша вилазка відбулась після того, як я переодяглась. Жасмін чекала мене в компанії невгамовної Аріни, яку ми так і не змогли виперти!

От як її позбутись?

Не помітила, щоб тут щось нагадувало інший світ. – констатувала я. – Хіба одяг.

Він був трохи дивний. У нас практичніше відносились до всього і прислуга ну ніяк не щеголяла в платтях в підлогу.

- Є таке. Ти ще високу моду не бачила. – Міна закотила очі.

- Щось на кшталт Ванесси Коннен?

- Якби не так. Щось на кшталт Берти, тільки в стократ гірше. Я рада, що забрала більшу частину гардеробу із собою.

- Хм. А я не дуже то й багато брала одягу з собою. – похнюпилась. – Добре, що взяла плаття на бал і весілля.

- Будь ласка, скажи, що воно не червоне.

- Та ні, рожеве на весілля і біле на бал.

- Хух. Тут просто плаття нареченої, зазвичай, червоного кольору роблять і на весілля в таких кольорах приходять лише молодята.

- Як цікаво. Хоч щось інше. Я вже виглядала у вікно, небо тут, звісно синіше в рази. Аж надто синє, але більше нічого незвичайного я не бачила ще.

- Дерева кругом однакові. Мабуть. В інших світах я не була.

- А вони є?

- Теоретично – так. Наші ж існують, чому інші не можуть?

- Куди ми йдемо? – запитала я подругу.

- Поки що в парк. Там є багато незвичайного, адже зібрані всі відносно безпечні рослини. Та і зоопарк є, якщо захочеш – покажу. Чи Єна чекатимеш?

- Я б з радістю, тільки де він? - картинно поозиралась. – Немає.

- Завела б тебе познайомитись з імператрицею, та думаю, що представити тебе має саме твій хлопець. Тим більше, ви теж заручені.

- Ти ж знаєш…

- Ауріка. Ми не самі, не забувай. – зупинила мене Міна.

Я і правда забула. Прислуга була і в нас вдома, але не так багато і не така настирна. А цю, мабуть, слідкувати приставили. Я не витримала і розвернулась.

- Аріна? В мене є для тебе завдання. Сходи і прибери в моїй кімнаті.

- Для цього є спеціальна прислуга. – відповіла дівчина, ніби й чемно, але трохи нахабно.

- Сьогодні ти будеш цією прислугою. – я запалила вогняну сферу на руці. – Сама підеш, чи тобі надати прискорення?

- Але ж, мені веліли охороняти леді.

- З тебе така охоронниця, як з мене кухарка. – констатувала я. Єдине, що мені доводилось готувати за моє життя – шашлик на вогні. Але ж то не рахується. – З мене і то більше користі. Йди. Як не буде що прибирати, то можеш виспатись. Головне, щоб до обіду ми тебе не бачили.

- Добре, міледі. – боязко зиркаючи на сферу дівчина подалась в сторону замку.

- Ти ж, розумієш, що нам за це влетить?

- Байдуже. Мене не повідомляли про багато деталей, тож лишу за собою право робити, що хочу.

Ми повернулись і пішли парковою дорогою.

Багато дерев були схожими до наших. Ті ж ялини, чи граби. Така ж зелена трава, а ось мох – синього кольору. Не бачила ще такого.

Траплялися дерева з незвичайними квітами, подруга одразу попередила, що в кімнату їх краще не брати, бо від цієї краси можна зловити галюцинації і не слабенькі. Та й взагалі, краще пройти мимо.

Милі квіточки жовтого кольору, які я теж мало не кинулась нюхати теж виявились небезпечними.

Напрошувалось закономірне питання – навіщо тримати це поблизу замку? Щоб зручніше труїти непідходящих – свіженьке все, не треба шукати. Треба взяти на замітку, може і собі знадобиться. А то хто зна, що мене тут чекає всі наступні півтора місяця. Жасмін якось тримається, але вона тут не так довго. А що потім?

Ми набрели на красиве місце – тут був невеличкий фонтан, чи струмок, я не зрозуміла. Але чистий, обкладений камінням, обабіч росли квіти. До них я вже не кинулась так, як до попередніх. Але тут Жасмін запевнила, що цих можна не боятись і з цього струмка при потребі можна пити воду, бо тут вбудований очищувальний артефакт.

Відпочивши на лаві біля струмочка ми пішли в зоопарк.

Сказати, що я була здивована. Не те, щоб дуже…сині білки, рогаті єноти і рожевий ведмідь трохи спантеличили мене. Решта були більш-менш схожими. Ще кілька тварин, яких я ніколи не бачила. Але й вдома я всіх явно не бачила, тож, можливо вони такі самі.

Обід настав непомітно. Тож ми вирішили повернутись.

- Ти плануєш поїсти в себе в кімнаті, чи підеш на загальний? – подруга була в своєму репертуарі.

- Який загальний? Мене ж іще не представили. – я зло прищурилась. – Піду на кухню і виберу, що захочу. І ніхто мене звідти не вижене.

- Ауріка, ти навіть в академії на кухні ніколи не була.

- Ну і що, це буде бунт. Привести мене і лишити саму. Як він міг додуматись!?

- Може, в нього є якісь важливіші справи?

- Не сперечаюсь. Раз він лишив мене няньчити себе саму, то я відведу себе до їжі. Ти зі мною?

- Іолана мене приб’є, - прошепотіла подруга.

- Але мене – ні. Нас іще навіть не представили.

- Ох. Ти невиправна. І змінилась же за цей рік.

- І як?

- Самовпевнена стала. Не думаєш?

- Ти сама підтримувала мої ініціативи, ще й допомагала. То в чому зараз справа? – я оглядала її, ніби, нічого не змінилось. То чому мене зупиняє найкраща подруга, яка недавно була за будь-який кіпіш? – Ти переживаєш за свій статус? – здогадалась я. – Розумію, в чужому світі, де немає знайомих, в новому місці, де ти чужа потрібно або прийняти звичай, або померти…принаймні, так кажуть.

- Ти щось таке дивне говориш. – Здається, я вгадала настрої в подруги. І щиро їй поспівчувала. Я то ще не встигла погодитись і, мабуть, уже і не погоджусь на таку «скромну» пропозицію. – Знаєш. Ти йди, я тут ще пройдусь трошки. Обіцяю не заблукати. Я пам’ятаю дорогу. – збрехала їй.

- Гаразд.

- Нікому не говори, що ти мене бачила, будь ласка. – попросила її.

- Це ж ти маєш на увазі Єна?

- І йому також. Обіцяю не влипати в неприємності.

На диво, але Жасмін мене покинула.

Я навіть відчула якусь зраду з її сторони. Як вона могла!? Я то думала, що ми будемо подругами трохи довше, ніж до весілля чи закінчення академії. Та саме зараз відчула ту гнітючу тишину і самотність. Зодіаки, я ніколи не відчувала самотності. Навіть тоді, коли сумувала за Єном.