1. Телепортація

Мене попереджали, що перший прохід через портал буде вкрай неприємний. І дуже добре, що я не поїла перед тим, бо випавши з порталу в мене стався приступ сухої рвоти. Я думала, що виблюю шлунок і інші органи також.

Мені хтось подав чашку з водою – очевидно, до нашого прибуття готувались. Коли я попила стало трохи легше.

- Ну як ти? – запитав Єн все ще обнімаючи за плечі.

- Вже краще. – прокашлялась я. – Можеш відпускати.

- Візьміть речі міледі і віднесіть в заготовані їй кімнати. – скомандував Теней Рейм, батько Єна. – Я вас залишу, потрібно перевірити все.

- Добре, батьку.

Проходячи через портал я наївно очікувала побачити багато з розказаного Єном. Але…переді мною виявилась звичайнісінька кімната з якогось темного каменю. З арками-виходами звідси. По боках горіли смолоскипи, які трохи освічували приміщення. Все, як у дома – нічого особливого. Може, ми й нікуди не переміщались? Попереднє приміщення було підозріло схоже.

Але вийшовши з кімнати телепортації ми потрапили у зовсім інший коридор. Я точно не пам’ятаю цих картин на стінах і гобеленів. І обладунок – його не було!

- Слухай, Єн, ми і правда в іншому світі?

Він засміявся.

- Не смішно взагалі. Це перший мій досвід. Я очікувала чогось такого…

- Думала, що прямо біля телепорту сидітиме ратрон і точитиме на тебе свої зуби?

- Не зовсім. – здулась я. – Просто чогось незвичайного.

- В нас зараз ніч. Майже північ. Тож екскурсію відкладемо на завтра, чи навіть післязавтра.

- Пропонуєш мені увесь день сидіти в кімнаті?

- Для початку б порадувала Жасмін. Вона тут нудьгує сама.

- А зараз не можна?

- Скоріше всього – вона спить. Це у вас вечір, тут - ніч. Ходи – покажу твою кімнату. Прислуга вже точно встигла занести речі.

- Слухай, а ми не поїдемо сьогодні до тебе?

- Ти ж розумієш, що вночі небезпечніше? – заусміхався Єн. – Та і подивись, яку тобі кімнатку вділили…

Я і справді роззявила рот, коли він запустив мене всередину.

В мене вдома була цілком нормальна, навіть дуже гарна кімната. Прекрасні меблі. І дуже гарні штори. Я сама вибирала найкраще. Але тут, я ніби, потрапила в інший світ. Це була не кімната, а цілі апартаменти. Ми потрапили в гостьову, де стояв комод, столик, крісла. На столику стояли свіжі квіти.

Збоку була спальня, величезна і простора. З величезним гардеробом, в якому мої пожитки відчувались вкрай самотньо.

Ліжко, на ньому можна було б поміститись в чотирьох. Біля вікна стояв ще один столик з кріслами і тумбочка.

- Тут ще і ванна особиста є, за он тими дверима.

- Шикарненько тут, жаль буде їхати. – Але, що мій хлопець не може жити поряд з телепортом розуміла я чудово.

- Не хвилюйся. В мене вдома не гірше, тобі сподобається. – запевнив він мене.

- Та я і не сумнівалась. Але, оглянувшись все ж відчула себе, якось не так.

- Ти лишишся? – запитала його.

- Ти навіть не уявляєш, як я цього хочу…

Він наблизився і обняв мене, наші губи зустрілись після кількох тижнів розлуки і здається, мені знесло дах. Руки самі потяглись до його рук, а потім до обличчя…але він розірвав поцілунок.

- Зачекай, стій. Я не можу лишитись. – втомлено мовив він.

- Ти серйозно? Я вперше в чужому світі…чужому місці. Мені і так не дуже комфортно залишатись, та і страшнувато.

- Тут нормальні замки, Ауріко.

- В чому справа? – мої плани заснути в обіймах мого хлопця пішли коту під хвіст, я мало право знати, чому?

- В нас інші канони, на наші стосунки дивитимуться скоса. Постраждає твоя репутація. – він винувато подивився в сторону.

- Єн Рейм, ти оце зараз серйозно про репутацію? В академії цей факт тебе не дуже хвилював. – Я вирвала свою руку з його і заходила по кімнаті. Мені просто нічого не приходило в голову. – Добре. Йди, просто йди. Ми ж і так домовились, що це фіктивні заручини, тож не бачу сенсу, щоб ти тут взагалі знаходився.

Та він загріб мене в обійми і знову поцілував.

- Це не означає, що я не хочу лишитись. – видихнув він, розірвавши поцілунок. – Навіть не уявляєш, як це нестерпно. Особливо, знаючи, що ти тепер тут і до тебе торкнутись – рукою подати. І навіть Седрика немає, щоб читати мораль.

Я засміялась. Полегшено.

- Але є ще хтось, щоб читати мораль? Так?

- На жаль. Я придумаю щось. – поцілував він на прощання. - А зараз лягай спати. Розбуджу вранці.

Чужа постіль, чужі стіни і пустота ще довго не давали мені заснути. Та й коли прийшов сон він був важкий, з передчуттями, які здавлювали груди від болю, а очі від сліз, з міріадами облич, з яких я не могла вирватись. Я прокинулась під ранок від власного крику, чи то болю, чи жаху. Такий собі початок – подумала я, витираючи очі від сліз.

Постільна білизна була пропалена в декількох місцях і я жахом дивилась на цю картину. Зі мною такого ще ніколи не траплялось. В своєму світі я спала спокійно і магія ніколи не виривалась з-під контролю. Навіть, незважаючи на її дивне походження.

На щастя, я знайшла запасну постіль і сама її перестелила. Не хотілось спати в згарищі. Попила води і трошки полегшало. На столі були ще зацукровані фрукти. Десерт, але і ними посмакувала. Почало відпускати. На вулиці вже світало, але я нарешті зі спокійною душею заснула в цьому новому світі. І на щастя, мені до ранку вже нічого не снилось.