1.20

Але Водолій передбачив цей маневр. Напередодні удару він круто розвернувся і невловним рухом випустив із пальців віяло крихітних білих голок. Ріма пронизливо верескнула, схопившись за обличчя — одна з голок поцілила точно в чорне око її тіні. У ту ж мить двійник випарувався в повітрі, а зі справжнього ока дівчини бризнула кров. Це було єдине слабке місце ілюзії Близнюків. Мало хто знав, як на деякий час позбутися нав'язливої тіні, але Атлі пам'ятав цей урок: про вразливість стихії Повітря їм розповідали ще в початкових класах Академії. Складність полягала лише в одному — поцілити в шаленому польоті. І все ж вони виграли лише жалюгідні секунди: тіні позбулися ненадовго.

— Ще один рух, і я… — важко дихаючи, спробував попередити Атлі.

— Ти вже зробив достатньо, щоб тебе судили за всією суворістю, Атлі! — перервав його лютий голос Вілліса.

Ріма провела тильним боком долоні по обличчю, стираючи червону смугу крові, і її лице спотворилося в божевільному оскалі. В очах спалахнув грайливий сказ. Холодний вітер несамовито рвав її волосся та обпалював легені, але вона лише дужче впивалася сутичкою. З тихим, зловісним шелестом вона вихопила золоті клинки, що покоїлися в піхвах за спиною, і, прагнучи помститися за потворний шрам під оком, стрімкою блискавкою метнулася до Атлі. Вілліс теж вирішив не зволікати, заходячи на ціль з іншого боку.

Атлі, оцінивши загрозу, різко змінив траєкторію, зриваючись униз по крутій спіралі. Повітря свистіло у вухах Айлі, пекельний тиск стискав груди, не даючи дихати, але її гаряча долоня, притиснута до ребер хлопця, відчувала, як швидко, потужно й відчайдушно б'ється серце Водолія. Він усе ще тримався.

Раптом Вілліс буквально зник із неба, розчинившись у повітрі. Ріма ж, здійснивши неможливий ривок, випередила Атлі й тепер летіла попереду, навмисно навіть не дивлячись на нього, демонструючи свою повну перевагу. Повітря навколо Водолія вмить збісилося, перетворюючись на невидиму, роздираючу пастку.

— Атлі, ззаду! — відчайдушно закричала Айлі.

Він відчув небезпеку занадто пізно. Вілліс виник просто з порожнечі позаду нього. Водолій спробував зробити різкий ривок убік, але цей маневр лише завів його в пастку — у темряву. Він із льоту врізався в тінь Близнюка, яка мертвою хваткою вчепилася йому в голову тонкими руками.

Різкий, короткий крик Айлі розірвав небо — його почули всі. Від жаху та болю Водолій на мить завмер у повітрі, і цієї миті вистачило, щоб побачити, як Айлі, не втримавшись за нього, програла суворим правилам неба.

— Айлі!

Дівчина каменем падала вниз. У бурхливий, чорнильний океан!

У ту ж секунду Атлі відчув, як золоті нитки аркана Вілліса, наче живі змії, охопили його руки, а груба, розпечена мотузка почала пропалювати шкіру прямо крізь одяг. Натягуючи золоті канати на себе, намагаючись розірвати їх нелюдським зусиллям, він робив собі тільки гірше: вузли затягувалися сильніше, впиваючись у плоть. Крізь тканину його водолазки почала просочуватися кров, швидко просочуючи чорну матерію. Хлопець закричав від нікудишнього болю. Важко дихаючи, Близнюки міцно тримали кінці канатів, зчепивши зуби від напруги.

— Гей! Ви! — прогримів чийсь голос у вишині.

Близнюки синхронно повернули голови на звук. Ейнар виник буквально нізвідки, з'явившись у найкритичніший момент. Розігнавши хмари і широко розправивши свої чотири велетенські крила, він, наче божество, навис над полем бою. З його долонь зі зловісним шипінням вирвалися довгі золоті кобри. Із шаленою швидкістю вони кинулися вперед просто по стрімких потоках вітру і за лічені секунди обвили тіла Близнюків щільним кільцем. Дівчина і хлопець перелякано скрикнули. Сковані міцним живим джгутом, вони більше не могли ворушити крилами й утримувати висоту.

Золоті аркани, що тримали Атлі, ослабли. Звільнившись із полону, Водолій не став втрачати ні миті. Круто розвернувшись, він пірнув униз. Відстань між ним і Айлі була величезною, але він відчайдушно заспокоював себе однією думкою: «Якщо я одного разу зміг перегнати Терезів, значить, зможу перегнати й сам час».

Ще секунда — і Айлі розіб'ється! Сама дівчина вже не розуміла, чого боїться дужче: моторошної висоти чи перспективи знову опинитися в крижаній воді, яка вмить викрутить її поранені ноги навиворіт.

Атлі зробив потужний поштовх крилами, витискаючи з себе все до останньої межі. Серце в його грудях готове було розірватися від шаленого ритму, свистячий вітер нещадно різав пір'я, а в обличчя вже бив різкий, солонуватий запах океану. Айлі більше нічого не тямила — перед її очима застигла лише глуха темна безодня.

Різкий, відчайдушний ривок — і Атлі в найостаннішу мить підхопив її на руки, рятуючи від загибелі. У ту ж секунду Айлі відчула, як спини торкнулася перша холодна крапля океану. Її подих судомно торкнувся його шиї, а потім ще раз — довгий, важкий, переривчастий. Атлі завис у лічених дюймах над бурхливою водою, повністю закриваючи дівчину своїм тілом від штормових хвиль. У цей момент прямо поруч із ними у воду з глухим гарматним сплеском рухнули два сковані тіла, обдавши Водолія солоною морською піною. Два короткі крики Близнюків, що захлинулися, тут же безслідно поглинула безодня.

— Ти… мене випустив, — ледве чутно, спокійно прошепотіла Айлі, заворожено дивлячись на те місце, де вороги щойно пішли на дно.

— Я тебе тримав, — тихо відповів він, міцніше притискаючи її до себе і намагаючись відновити збитий подих.