1.16

***

Потрібно завжди дозволяти собі новий світанок після найтемнішої ночі — тієї, що випиває всі сенси до дна.

На вимогу Земних Зодіаків на їхню територію була відправлена група знаків Повітря. Серед них була Лінн. Коли ступні Близнюків торкнулися ґрунту, вона не відчула трепету чи радості — лише знайому, холодну зосередженість на завданні. Батька Атлі навмисно залишили в небесних чертогах: його присутність перетворила б цей візит на гучний скандал, а зараз світом правила дипломатія. Близнюків закликали заради дріб’язкового, майже формального прохання. Воно ні до чого їх не зобов'язувало, проте обіцяло цінний бонус: можливість відшукати та забрати додому Водолія і Терезів, що загубилися в густих земних лісах.

Лінн не була новачком у цьому світі. Земля її не дивувала, радше — сковувала. Їй бракувало можливості ширяти, підставляючи ключиці колючому вітру, і того відчуття легкості, яке відчуває улюблена дитина у величезній, гамірній родині. Свої навички Лінн відточувала роками: спочатку на полюванні в диких землях, потім у метушні старшої школи, маскуючись під звичайного підлітка. Ця витримка та гостре чуття дозволили їй увійти до складу «Оріон Вітрів» — елітної групи пошуковців, що спеціалізуються на знаходженні тих, хто зник безвісти.

На кордоні на них чекав невеликий загін: Козероги та Тельці стояли пліч-о-пліч, сірі й непохитні, наче скелі. Темні мішки під очима солдатів говорили красномовніше за будь-які доповіді: «Ми не спали всю ніч. Тепер ми в одному човні».

— Нехай веде вітер ваші серця! Йдіть за нами, — коротко кинули двоє чоловіків, віддаючи честь.

Дві дівчини та хлопець схилили голови у формальному жесті. Близнюки, вірні своїй обережності, обрали мовчання. На цій території кожен звук в'яз у важкому, вологому повітрі, не даючи розгулятися звичній красномовності Повітря.

— Спочатку один, слідом — другий... Територія Землі перетворюється на прохідний двір, — ледь чутно прошепотіла Лінн, кидаючи колючий погляд у спини солдатів, що йшли попереду.

— Знайдемо. Ховатися вічно тут неможливо — земля надто щільна, вона викриває кожен крок, — відгукнувся високий хлопець. Він перехопив руку Лінн і м’яко потягнув її на себе, не даючи спіткнутися об придорожній камінь, схований у високій траві. Лінн поморщилася, вільною рукою прикриваючи ніс.

— Худобою тхне... як вони тут взагалі дихають? — мовила напарниця, скривившись.

Звикши до кришталевої чистоти неба, вона сприймала запахи землі надто гостро, майже болісно. Важкий дух прілої трави, гною та сирої глини забив легені. Ідеально рівна лінія її чорного волосся хитнулася від різкого пориву вітру, який наче на глум підкинув їй нову порцію задушливих земних ароматів.

— Скажи спасибі, що не доведеться пірнати у воду, — відгукнулася Лінн, намагаючись дихати через раз. — Запах болотяної твані порівняно з цим — просто квіточки.

— Досі не можеш забути те доручення старійшин Води? — поцікавився Вілліс. На відміну від Лінн, він видавався більш розслабленим, із цікавістю розглядаючи присадкувату, великовагову архітектуру міста. — Тіла так і не знайшли?

— Залишився один, — спохмурніла дівчина. — Навіть мій близнюк не зміг його вистежити. Океан надто великий, щоб упокорити його за день.

Дорога до центру поселення зайняла майже пів дня. Біля порога масивної будівлі, що тиснула своєю монументальністю, на них чекав генерал Влас. Його обличчя, звикле до маски суворої дисципліни, на мить здригнулося в спробі зобразити ввічливу усмішку. Розмову вирішили перенести до кабінету — подалі від зайвих вух. Хоча Близнюків уже встигли помітити на вулицях, земний народ не виявляв ні страху, ні особливої шани. Люди проводжали їх лише короткими поглядами, занурені у свої повсякденні турботи.

Опинившись у кабінеті, генерал Влас важко опустився в крісло. Він зробив короткий, владний жест, пропонуючи гостям сісти, але Зодіаки Повітря залишилися стояти. З ідеально рівними спинами, вони завмерли навпроти нього, наче три деревця, готові будь-якої миті злетіти вгору, геть із цього задушливого кам’яного мішка.

— Днями втекла моя донька і ще двоє хлопців. Пізніше зникли й ваші — ще двоє. Це додало нам роботи, а в мене кожен солдат на рахунку.

— Дозвольте з нашими розібратися суду Повітря, генерале, — Лінн зробила крок уперед, її голос прозвучав різко й чисто.

— Не проблема. Знайдіть Козерога, Діву та Тельця, і я не висуну Зодіакам Вітру жодної претензії.

Лінн завмерла. У пам'яті спалахнули образи — вона вже бачила цю трійцю раніше.

— Що? — вона підняла брову, і в її очах промайнув небезпечний інтерес. — Ваша донька... вона часом не носить корону?

— Носить. З усіх заслуг — тільки бойова підготовка, — генерал зчепив пальці в замок. — Знайти її — ваше основне завдання. Впораєтеся?

Лінн не втрималася від неприхованої, майже хижої усмішки. Всередині неї сколихнулося щось більше, ніж просто азарт шукача.

— Мій близнюк здатний пройти крізь вогонь і воду... Невже ви думаєте, що ми не дістанемо її з-під землі? — Вона зробила паузу, насолоджуючись моментом. — У мене з вашою донькою особисті рахунки, генерале.

Влас важко подивився на неї, оцінюючи масштаб цієї раптової удачі.

— Правда? Що ж, виходить, я найняв правильних шукачів. Але врахуйте: ви маєте знайти їх раніше, ніж почнеться Турнір Зодіаків. Стихія не повинна хитнутися і зробити хибний вибір. Якщо рівновага порушиться, наслідки торкнуться всіх нас.