1.13

Айлі опустилася на пісок, акуратно підібравши хвіст. Перед нею півколом завмерли троє Старійшин. Їй потрібен був лише один із них, але правила пристойності диктували свої умови. Повага тут відчувалася фізично — Старійшини сіли слідом, зрівнюючи погляди. Ніхто не дивився зверхньо, і ця раптова демократичність звичаїв кольнула Айлі легким здивуванням.

Теса й Лем вивчали гостю пильно, та якщо погляд першої був сповнений мудрості, то в очах Лем читався дивний, майже колючий виклик — рідкісна риса для зазвичай сумирного народу Риб.

— На жаль, я прийшла не з добрими вістями, шановні панове, — голос Айлі прозвучав твердо, розрізаючи важку тишу.

Вона повільно опустила на пісок два кістяні гаки, схрестивши їх між собою. Цей жест подіяв на присутніх як удар. Старійшини в єдиному пориві заплющилися, немов від різкого спалаху болю. Інші теж відвели очі, охоплені колективним відлунням недавньої трагедії. Серця, що ще не встигли зарубцюватися, знову занили під тягарем свіжого горя.

— Океан викинув одного зі Скорпіонів на берег Південного острова. Там ми з друзями його і знайшли.

— Він живий?! — вигукнула дівчина-Скорпіон. У її голосі паніка змішалася з шаленою надією: вона шукала у словах Айлі риси свого зниклого брата.

— Так. Але я не знаю, чи опритомніє він, — Айлі намагалася говорити м'яко, але правдиво. — Мої друзі роблять усе, що в їхніх силах. Мені потрібен хтось, хто вирушить зі мною і впізнає його.

Над піском повисла важка, липка тиша. Чому Айлі назвала цю новину поганою? Здавалося б, життя одноплемінника — це дар. Але подальше уточнення змусило присутніх здригнутися.

— Його стан критичний. Груди розтерзані настільки… — Айлі важко ковтнула від болю. — У Земних знаків немає таких ліків, щоб зцілити подібне гниття. Ми втрачаємо час.

Старійшина Скорпіонів повільно підвівся. Він підійшов до Айлі впритул, височіючи над нею темною скелею. Дівчина закинула голову, тонучи в його глибоких темно-синіх очах.

— Я мав би впасти перед тобою та твоїми друзями на коліна, — тихо, але владно промовив він. — Ви не покинули нашого брата гнити на милість долі. Це доказ того, що ваші серця не вкриті кригою.

— Від мого народу з тобою піде Лем, дитино, — подав голос Старійшина Риб.

Лем виступила вперед, зухвало хитнувши стегнами. У її плавних, текучих рухах проглядала дивна рішучість, прихована за маскою відчуженості.

— Тесо, ти підеш із нею, — розпорядився Старійшина Раків, закріпивши за Айлі надійну супутницю.

— Супроводжуватимуть вас Ітей та Уко, — додав Старійшина Скорпіонів, вказавши на двох воїнів. — Але скоро темрява повністю вступить у свої права, а нічний океан норовливий. Сподіватимемося, що сил того юнака вистачить, аби дочекатися світанку. Проведіть гостю на ночівлю.

У ту саму мить десь у недосяжній височині планета Земних знаків спалахнула смарагдовим полум’ям. Зелений промінь прорізав чорнильне небо, сплітаючись у безмовному танці з молочно-білим сяйвом Повітряної планети.

Айлі знадобився час, щоб знову відчути землю. Хвіст розпадався повільно, неохоче повертаючи їй подобу сухопутної мандрівниці. Всередині щось болісно, але полегшено «відпустило», хоча ноги залишилися ватяними й зрадницьки тонули в піску. Теса люб’язно підхопила Козерога під лікоть, пропонуючи опору й запрошуючи йти за собою.

— Це ліси Скорпіонів і Раків, — тихо промовила Теса. — Тут минає більша частина їхнього життя.

Здавалося, самі зорі спустилися з небес, щоб оселитися в листі. Срібні іскри мерехтіли в гущавині гілок, вихоплюючи з темряви пелюстки фіолетових та глибоко-синіх квітів. Це був не просто масив дерев, а складний, багатоярусний живий організм, народжений на межі океану й суходолу. Тут панували вічні сутінки, прорізані лише фантастичним світінням. Дерева тут були прадавніми, з гладенькою, немов відполірованою водою корою, що нагадувала панцири крабів. Їхнє коріння не йшло глибоко в ґрунт, а перепліталося над землею химерними арками й лабіринтами, утворюючи справжні гроти й переходи. Багато з цих коренів були занурені в невеликі, кришталево чисті заводі й протоки, з’єднані з океаном. Складалося враження, що ліс плаває на воді. Ґрунт і сплетіння коренів були вкриті густим килимом моху, який випромінював м’яке, пульсуюче сріблясте світло. Наступаючи на нього, Айлі бачила, як під її ногами розбігаються кола яскравішого сяйва. З гілок звисали довгі ліани, всипані великими, чашоподібними квітками фіолетового та глибоко-синього кольорів. Усередині кожного бутона горіла цятка світла — фосфоресцентний нектар, що приманював нічних комах. Ці квіти слугували природними смолоскипами, що освітлювали стежки. На стовбурах дерев гронами росли гриби, схожі на корали. Вони світилися ніжно-блакитним і бірюзовим, додаючи лісу схожості з підводним світом.

Подруги йшли майже безшумно: Козеріг звично карбувала крок, немов по каменю, тоді як Рак не йшла, а ковзала, ледь торкаючись ґрунту, ніби продовжувала пливти. Вдалині пролунали різкі, пронизливі крики, що нагадували вереск хижих птахів — це Скорпіони та Раки вийшли на нічне полювання. Айлі жадібно вбирала деталі цього царства, не пропускаючи жодного дюйма. Раптом над головою пронеслася яскрава жовта пташка з лазуровими грудьми. Вона опустилася на гілку дерева, яке виглядало чужинцем у цьому сяючому саду.

— Що з ним сталося? — Айлі завмерла в жаху, дивлячись на почорнілий, обвуглений скелет дерева, що вирізнявся на тлі люмінесцентного лісу.