1.2

А ось сон Земних Зодіаків давно минув. Вставали вони навіть раніше, ніж сонце з’являлося на горизонті. Гущавину пралісу сколихнув важкий, ритмічний гуркіт, від якого здригалася сама земля. Крізь хащі проривався табун велетенських білосніжних коней, що своєю подобою нагадували радше стихійну силу, ніж звичайних тварин. Їхні копита, завбільшки з людську голову, вминали ґрунт із глухим лунанням, а розкішні сірі гриви, заплетені у химерні тугі коси, вбирали в себе лісові квіти, створюючи живий вінок, що летів услід за ними.

— Швидше, бо без нас піде! — поквапив Телець на ім’я Свейн. Відпустивши гриву коня, він, намагаючись втримати рівновагу, зібрав своє довге коричневе волосся у хвіст, перев’язавши його зеленою стрічкою.

— Та куди вона дінеться, — відповів Фолкі, поправивши фіолетову пов’язку на очах.

Табун ще більше прискорив свій шалений біг, проносячись повз лісове поселення, де серед вікових дерев тулилися затишні дерев’яні будинки. Мешканці ледве встигали помітити білий спалах, як велетні вже спрямували свій рух до обрію. Попереду, розрізаючи хмари, здіймалися похмурі скелі — гострі піки гір, що, здавалося, намагалися проколоти саме небо своїми неприступними вершинами. Одалік пара кремезних Тельців вела на ланцюгах кількох буйволів і, помітивши своїх здалеку, видала кілька гучних і коротких свистів, вітаючи їх. У відповідь пролунало те саме. Що гучнішим був свист, то шанобливіше Зодіаки ставилися один до одного.

Від вібрації могутніх копит із карнизів злякано сипонули птахи, розрізаючи повітря гострими крилами. Щоїно коні зупинилися, Телець і Діва зіскочили на землю. Один владний жест, ляпас по міцній спині — і білосніжні титани слухняно зникли в лісових хащах.

Погляд Свейна та Фолкі був прикутий до вершини, що губилася в небі. Їхній спільний свист прорізав розріджене повітря, наче лезо, змусивши кількох Козерогів невдоволено сіпнутися від передчасного пробудження. Ті лише схилилися над уступом, розглядаючи непроханих гостей із мовчазним докором, проте їхня горда мовчанка лишилася непорушною.

Та раптом із самого краю гори показалася постать дівчини. Хлопці ще раз свиснули, але трохи тихіше, цінуючи самотність рогатих сусідів. Дівчина усміхнулася і, зробивши крок у прірву, полетіла вниз. Теплий ранковий вітер свистів у вухах і лоскотав ледь прикрите тіло. У грудях розлилася дивна, кришталева тиша. Повітря більше не пручалося, воно обіймало її, немов прохолодний шовк. Вона заплющила очі, відчуваючи, як течія часу сповільнюється до єдиного довгого вдиху. Земний Зодіак відчула наближення твердої галявини серцем. Земля вже була близько. Козерожка перекинулася в повітрі й різко вчепилася руками та ногами у скелю. Тіло завмерло; було чути лише, як кілька камінців упали вниз, а пил забив ніздрі. Вона трохи з’їхала донизу і спокійно зіскочила на м’яку траву.

— Ти божевільна, Айлі, — поплескав у долоні Фолкі, підходячи разом із Тельцем ближче.

— Самотність — страшна штука. Здоров, голово-о-о! — Айлі зіткнулася своїми рогами зі Свейном, наче вони не бачилися дуже довго. Свейн на додачу обійняв подругу і з усмішкою поступився дорогою Фолкі, який обмежився ніжним і стриманим дотиком рук.

— Сьогодні йдемо тренуватися на Захід. Ти з нами? — запитав Фолкі, затягнувши пов’язку тугіше і поправивши такий самий фіолетовий шовковий пояс, що міцно тримав білі штани. Торс був прикритий лише довгим білосніжним волоссям, у якому абияк була зав’язана пурпурна стрічка.

— Звісно. Сподіваюся, до опівночі повернемося. Тільки зайдемо взяти їжі. Їсти хочеться.

Хлопці погодилися без заперечень. Дорога була далека, але Земні знаки захотіли самі собі ускладнити життя.

До міста вони поверталися вже пішки, втомлено міряючи кроками вкриту росою стежку. Лісове поселення, яке ще нещодавно здавалося сонним і прихмарним, тепер вирувало життям. Сон відступив перед господарськими клопотами: ніхто більше не шукав спокою в ліжках, адже ранок диктував свої суворі правила. Всюди відчувався ритм злагодженої праці. Чоловіки та жінки, засукавши рукави, поралися біля худоби. Чулося приглушене мукання корів, ритмічне цокання відер та рипіння воріт загород. Тварини відчували загальне піднесення, неспокійно переступаючи копитами у чеканні на свіжу пасовищу.

Просто посеред вулиці, не зважаючи на дорослих, хазяйнувала дітлаха. Малі бешкетники, десь роздобувши чи власноруч виточивши собі важкі дерев’яні списи, влаштували справжню баталію. Їхні очі горіли азартом, а дитячий сміх переплітався з глухими ударами деревини об деревину — вони вже зараз вчилися бути воїнами, копіюючи рухи старших і перетворюючи ранкову прохолоду на арену для своїх перших перемог. Над низькими стріхами будинків почав здійматися сизий дим, що приємно лоскотав ніздрі. Повітря швидко насичувалося густими, неймовірно затишними ароматами свіжоспеченого хліба та смаженого м'яса з прянощами.

— Вітаємо, старійшино! — сказали троє Зодіаків, ставши рівним рядком, схиливши голови перед старим Тельцем.

— Гуляєте, дітки? Гуляйте, гуляйте, — усміхнувся старець без одного рога, тримаючись за криву палицю. Його очі були практично заплющені, але старий уже все побачив за своє життя, і не було потреби постійно тримати їх відкритими.

Трійця Зодіаків, не збавляючи темпу, розчинилася в лабіринті вуличок, ковзаючи повз перехожих із властивою їм грацією. Їхні голоси звучали рівно й упевнено: Козеріг, Діви та Телець обмінювалися короткими фразами про техніку володіння зброєю, розбирали помилки нещодавніх тренувань та торкалися інших буденних справ, які для стороннього вуха здавалися б лише білим шумом на тлі міського гомону.