Ресторан-бар "Чиді-гар"

* * *

Адвокат втомлено притулився до бокового вікна таксі й дивився на вечірні вогні Нью-Делі, які зливалися в одну суцільну неонову лінію, що перетинає доволі популярну для розваг, вулицю Панкха. В голові роїлися тисячі думок і кожна з них замінювалась на наступну за долі секунди. «Головним свідком виступав старший сержант третього відділку, округ Західного Делі, Анудж Харі. Щось в ньому не давало спокою. Західний округ. Міністром там був...

Машина повільно проїжджала повз популярного ресторан-бару "Чиді-гар", до якого заходив високий чоловік, з посивілими скронями та єдиним у всьому Делі, чорним тоутом 1* зі справжньої шкіри індійського Магера 2*.

Бахман Наджендра, чинний міністр округу Західного Делі. Його участь у справі проти корупції у крикеті, була виправдана та він виступав представником у справі проти Макта Шиви.

- Зупиніться тут, будь ласка.

Есвейр протягнув водію двісті рупій і швидко вискочив з машини.

З усіх куточків приміщення водоспадом лилися різноманітні голоси та мови й при вході, вдаряли по голові, що одразу дезорієнтувало чоловіка. За дерев’яними столиками розніжившись у кріслах зі світлої штучної шкіри, відпочивали люди різних станів у Делі, однак всі вони займали те чи інше місце при верхівках суспільства й могли собі дозволити такий дорогий ресторан-бар, як Чиді-гар.

Діліп підійшов до єдиного, більш-менш вільного місця. Біля барної стійки майже не було людей і чоловік примостився біля її краю. Напроти нього стояли стелажі, наповнені сотнями пляшок алкоголю на всі смаки, а посеред них висіло дзеркало, що давало ефект нескінченного коридору з напоїв. Бармен, одягнений у традиційно-європейську форму, білу сорочку з закатаними рукавами та чорний фартух, ліниво протирав кришталеві келихи.

- Що будете замовляти? – запитав бармен і в його мові почувся дивний, незвичний акцент.

- Скотч, з содовою. – напустивши на себе наліт легкості та розслабленості, промовив адвокат. Схоже замовлення безсловесно повідомляло про те, що клієнт не збирається швидко піти й буде з задоволенням смакувати шотландський віскі й це давало необхідний час. Відкинувшись й опершись об стійку ліктями він продовжив вивчати зал, а бармен, невловимим рухом, налив до келиха віскі з газованою водою і, як у відомих фільмах, келих з міцним напоєм проковзнув по гладкому покритті прямо в руки нечастого клієнта.

«Надумав вразити?», подумки хмикнув адвокат і відпив з келиха. «А напої тут дійсно якісні», оцінив і краєм ока побачив, що нещодавній знайомий, впевнено підійшов до непримітної сіро-блакитної ніші й зник за її хвилями.

В районі сонячного сплетіння почав скручуватися невловимий вузол. Якась думка, ніби місячний промінь якого не можна вхопити рукою, не давала спокою. На широкому блідому лобі виступили майже не видні, холодні краплі. Пальці стиснули холодний келих, на якому зібрався конденсат.

«Що зі мною коїться? Там всього лише ніша для «особливих» гостей. Чого я так відреагував? Треба освіжитись» - Діліп залишив скотч на стійці, кивнув бармену, пішов до непримітної двері, що знаходилася біля тієї самої ніші й зайшов в невеличкий коридор. Бра на стінах з синьо-золотим орнаментом створювали довгі тіні, що простягалися коридором, а всі звуки залишилися за щільно зачиненими дверима.

Приміщення вбиральні ділилися внутрішніми перегородками за якими, для кожного відвідувача були окремі зручності, включаючи вмивальник та сушарку для рук. Бризнув холодною водою в обличчя, адвокат вимкнув воду й ошелешено завмер напівзігнутий притулившись до рукомийника. За сусідньою нішею почулися голоси, один з яких належав Бахману Наджендрі.

- Мені потрібні гроші. – незнайомець глухо промовив до міністра.

- Ти уявляєш, що буде, якщо ми поновимо нашу схему? Пройшло замало часу. Я досі привертаю увагу.

- Можна використати доньку Шиви.

- Вона у в’язниці, ти не забув?! – глузливо запитав другого чоловіка, міністр.

- Тіло її батька досі не знайшли. Використай це. Скажемо, що він живий, вона спробує втекти й за невдалістю справи – загине. – незнайомець занадто шумно плеснув в долоні й тінь за перетинкою здригнулася, далі він продовжив шепотом. – так і увагу відволічеш, а схему будемо вводити поступово, щоб ніхто нічого не зрозумів.

- Угу, а тим хто повідомить їй про те що Шива десь живий, що до речі, мене не влаштовує, будеш ти? – насмішкувато поцікавився міністр.

- Звичайно ні, вона ж одразу впізнає мене.

- Як і мене.

- Але ти ж був другом її батька. Вона хвора, навряд зможе зв’язати всі ті події.

- А ще я був представником присяжних на її суді. Може вона й хвора, але не настільки дурна, щоб не запідозрити мене. Ми хоч і знищили всі докази, але може дійсно її прибрати. Нехай дівчинка не мучиться далі. Все одно в тій в’язниці відеонагляд ведеться тільки ззовні.

Чоловіки засміялися, а згодом почулося, як двері з глухим стуком зачинилися, залишивши молодого й успішного адвоката на самоті з неймовірною думкою: «Відеонагляд ведеться тільки ззовні. Відео з будинку Шива не було, відеокамери виявилися вимкнені, але сусідні, наскільки було відомо, ніхто не чіпав і що, якщо вони змогли зняти момент вбивства через вікно?». Ця думка була настільки неймовірною, наскільки й божевільною, але якщо у неї є хоч найменший шанс, він повинен ним скористатися.

Есвейлі вийшов з вбиральні через декілька хвилин, на обличчі була маска байдужості, але очі горіли чорним полум’ям. Кинув бармену гроші за випивку та хороші чайові, вийшов з ресторану й потягнув носом на манір шукача, що взяв слід, свіже прохолодне повітря Делі, а повз нього пронісся чорний джип, у вікні котрого промайнув силует міністра Західного Делі.

Успішний адвокат простягнувши руку зупинив вільне таксі й назвав адресу головного архіву Делі Лаченс, однак на цей раз його метою був його філіал – відеоархів округу Нью-Делі.