Туга за минулим.

* * *

- Матінко, матінко. – маленький замурзаний хлопчик підбіг до молодої жінки, з тонкими рисами обличчя, ніжною посмішкою й сильними руками, покритими численними мозолями.

- Що сталося, мій любий? – вона присіла біля збудженого маленького хлопчика. Легенький вітерець тріпав смоляні пасма матері, яка дивилася в яскраві темно-карі очі свого єдиного дитя.

- Уявляєш, - з паузами почав він, часто вдихаючи повітря. – нашу сусідку, Лаліту Сушил, її батьки... Вони такі несправедливі! – запально викричав хлопчик.

Жінка посміхнулася і потріпала сина по голові. Той одразу притих, глибоко вдихнув і спокійним голосом продовжив:

- Лаліта набирала води біля нашого колодязя, а хлопці з третього району, почали задиратися до неї. Я швидко забрав її звідти, але Асім розказав всім, що Лаліта поводилася недостойно дівчини. Батьки її під домашній арешт посадили, а я... – хлопчик сильно стиснув маленькі руки в кулачки. – Я розказав їм, як все було, але вони не повірили. І знаєш, що я зробив?! Я знайшов, як то кажуть... – він підніс до рота палець й звів очі до неба не в змозі згадати слово.

- Свідків? – лагідно запитала мати. Малий одразу ж засвітився.

- Точно. І вони відпустили її! Уявляєш, матінко?! Тільки я не розумію, чому Асім так зробив? Він же повинен захищати, це ж його ім’я.

- Любий мій, не завжди наше ім’я відповідає нашим вчинкам. Асім ще малий, він може виправитись і стати гарним захисником, а може продовжити робити лихо іншим і собі.

- Я не дозволю! – насупився хлопчик й рішуче глянув на свою мати. – Я стану адвокатом, як батько й нікому не дозволю несправедливо обвинувачувати слабких! – на його обличчі запалилася рішучість.

- Ти будеш найкращим адвокатом. – жінка поривисте обійняла сина й міцно притиснула до себе. – мій захиснику Делі.

На чорну верхівку хлопця впали декілька краплинок, він скинув очі до неба, але там було ні хмаринки. «Дякую, мамо», посміхнувся і маленькі рученята хлопчини обвили талію матері, так само міцно обійнявши її.