Несподівана зустріч.

Dar Dac (Даценко Д.)

«Зобов'язання за межами бажань»

Дурень щосили метушиться, затіявши дрібницю, — розумний зберігає спокій, беручись за велику справу.

Холодний вітер ліниво прогулюється звивистими доріжками, забрідаючи у найвіддаленіші куточки старого кладовища в передмісті Нью-Делі. З-за повороту несподівано швидко, визирнула одинока фігура дорослого чоловіка, одягнутого у класичний чорний костюм.

Свіжий пам’ятник з білого мармуру був притрушений асфальтовим пилом та сухим зморщеним листям. Шелест дерев розносився тихим і ніжним реквіємом душ, які знайшли відпочинок в обіймах янголів.

Діліп Есвейлі, успішний адвокат прийшов на могилу своєї пам’яті про те, як декілька років тому загинули тисячі людей, однак саме цей – був особливим. Спортсмен, що повірив у молодого стажера. Спортсмен, який виявив сміливість повстати проти влади.

Тоді справа про корупціонерство з боку виконавчої влади на чолі з головним міністром обернулася трагедією для всього Делі. Комісари всіх дев’яти районів були залучені задля придушення бунту, що спалахнув одразу після гучної заяви Армі Ашеля, зірки індійського крикету, про те, що велика кількість спортсменів брала гроші за так звані «договірні матчі».

Можливо справа б не набула такого масштабу, якби не виправдання міністра «Що б не відбувалося, діло не в крикеті або нашій культурі. Кожному треба займатися своєю справою і не лізти куди не треба». По суті, це стало поштовхом до народного повстання.

Адвокат провів затягнутою у шкіряну рукавицю, долонею по холодному каменю, в надії розгадати загадку. «Ти тоді повірив у мене», - він тяжко видихнув і поправив вісім криваво-червоних троянд.

Хриплий голос рознісся по спустошеному кладовищу:

– Знаєш, але ж тоді я займався архівом у місцевій конторі.

Кожен день приходили записки й вирізки з новин. Суспільство вимагало посилення прозорості гри у крикет. Цікава справа для стажера адвоката. Шанс стати великим. Однак гра була лише ширмою. Думка про те що корупція в даному виді спорту, служить прямим доказом того, що індійська влада не піклується про свій народ, посилювалася.

– «Скандали в спорті – це перший рубіж, майбутніх реформ», так сказав мені тоді мій керівник. Ми були втягнуті в політику, друже мій.

Тонкі бліді вуста розтягнулись в іронічній усмішці, темно-карі очі примружились, а ніздрі роздулися вловив змішаний аромат лілій, тютюну та сміття. Почулися важкі кроки на посипаній гравієм доріжці, що веде до пам’ятної могили.

– Я не хотів того щоб так сталося. – тихо промовив неочікуваний гість. – моя донька тоді була дуже хвора, лікарі давали невтішні висновки. Вона потребувала все більше і більше часу, грошей, розкоші. Я розбестив її до такої міри, що вліз у величезні борги... і не зміг вилізти.

Закутана у лахміття фігура зсутуленого старого опустилася перед могильним каменем, тим самим відтіснив в сторону адвоката й поклав дві білі дешеві лілії.

Чоловік лише хмикнув і хрестив руки на грудях, однак старий слабким голосом продовжив: - Багато людей тоді загинуло.

Есвейлі не витримав і злісно кинув: - Ви самі у цьому винні. Тисячі жертв! – трохи промовчав і тихо продовжив: - Чому саме він? – він питав перш за все у себе й не чекав відповіді, однак здивування від почутого було щирим.

– Чому саме ти. Я. Він. – промовив колишній міністр. - Ніколи не думав, як такі різні долі можуть перетнутися і змінити все?

Чорний метал блиснув у складках ветхої тканини колишнього голови та всього за мить адвокат подивився у чорну безодню дула пістолета направленого йому в обличчя. Руки Діліп тремтіли чи то від холоду, чи то від емоцій, що переповнювали душу через край.

Злякався? – міністр підніс дуло до власних очей і зазирнув в середину. – Люди доволі лякливі створіння, така маленька річ легко змушує заклякнути.

Почувся скрегіт зубів, хижі очі примружились, напруження чоловіка видавали лише мікроскопічне тремтіння лівого плеча.

Ти розумієш, що... – адвоката перебив хриплий сміх Нар’яна Шива. Дивне ім’я для міністра, що означає син людини-руйнівника.

– Що мене розшукують по всьому Делі? Що тобі достатньо зробити лише один дзвінок, щоб мене прибрати? – Він нічого не відповів на це, а Нар’ян продовжив безтурботно гратися з небезпечною річчю. Не дивлячись на сонце, що визирнуло з-за хмар, здалося ніби температура повітря знизилась на декілька градусів, так було холодно. Мурашки під смокінгом зажили своїм життям, видаючи хвилювання Діліп.

– Ти цього не зробиш. – твердим голосом промовив старий і мов для підкріплення своїх же слів, кивнув головою. Іншою рукою, не дивлячись, дістав з кишені коробок, в якому залишилось лише декілька сірників і простягнув адвокату.

– Чому ти такий впевнений? - Впевненим рухом, Есвейлі запалив сірник, однак сильний порив вітру затушив вогонь, який так і не донісся до кінчика сигарети.

– Бо я досі стою перед тобою, розмахую розрядженим пістолетом і промовляю це. – посміхнувся колишній міністр. В очах його співрозмовника з’явилося здивування, яке той не встиг приховати. Однак за мить, на зморщеному обличчі не залишилося ні натяку на мимовільну посмішку.

– Я прошу у тебе допомоги. Врятуй мою доньку.

– Навіщо мені це робити? – Есвейлі не розумів, як дійшло до такої розмови, чому він досі не викликав комісарів і слухає ворога народу. Його ворога. Через нього й таких як він загинули тисячі людей. «Чому я повинен йому допомагати?» і як відповідь на невисказане питання:

– Бо твоя совість не дозволить невинній, хворій дитині, загинути у в’язниці Нью-Делі. Такого аргументу досить, адвокате? – шелест дерев припинився, вітер причаївся нагадуючи гостям старого кладовища, про те де саме вони зараз знаходяться. Повисла гнітюча тиша, яка розбивалася лише важким дихання двох людей, двох опонентів, які стояли на могилі успішного спортсмена Армі Ашеля, чоловіка, що віддав життя за правду.