1.1

— А ти добре подумала? Назад дороги не буде і я не хочу, щоб ти на мене потім нарікала. Казатимеш ото нарадила.
— Якщо я буду обдумувати те що збираюся зробити, то ніколи не наважуся на такий ганебний вчинок. Я вже мала оплатити навчання тож думати нема про що. Я хочу зробити це якомога швидше. 

— Добре, тоді я про все домовлюся і скажу тобі, коли і куди приїхати. 
— А як я знатиму, що чоловік…, ну з яким я… ну, що він тільки проведе зі мною ніч…, не нашкодить?

— Фірма, яка займається організацією таких ночей гарантує тобі безпеку. Можеш не хвилюватися. Клієнти клубу всі перевірені. Але ти теж не думай, що незнайомець на руках тебе носитиме. У таких чоловіків своі заскоки.
— Добре, а як мені поводитися? Що казати? 
— Нічого особливого робити не потрібно. Це не так вже й страшно, як ти собі думаєш. Відключи розум та емоціі, не показуй своїх справжніх почуттів. Чоловіки не люблять такого. Ти маєш викликати бажання, а не жалість. Вони вважають нас продажними сучками, тому треба відповідати їхній уяві. Перед зустріччю рекомендую тобі переглянути кілька фільмів для дорослих. Якщо нервуватимеш, то випʼєш заспокійливе. А, і аналізи доведеться здати, щоб клієнт знав, що ти здорова. 
— Адель…

— Не скигли, раз уже прийняла рішення. 
— Ти права. Скиглити немає сенсу. 
— Тоді будемо розбігатися. Я про все домовлюся і скажу час та дату зустрічі. Рито, не розраховуй, що це буде через місяць. День, два і побачення за гроші відбудеться. Такі пропозиції розлітаються, як гарячі пиріжки. 

Адель наголосила, що це буде за побачення і Рита не змогла приховати сором. Дівчата попрощалися й розійшлися хто куди. Рита додому, а Адель вирішила не гаяти часу й зателефонувати Стеллі. Та одразу запропонувала їй приїхати до клубу й обговорити деталі. То й не дивно, незаймані дівчата завжди в топі. 
 

Маргарита повернулася додому. В квартирі було тихо, саме так як вона хотіла, але радості від спокою дівчина не отримала. На душі було не спокійно. Те на що вона погодилася ганьба повна. Якби мама знала, що вона задумала, то померла б від сорому. 
І вона помре, але народиться знову. Помре, щоб жити і в майбутньому стати тим ким мріє. 

Маргарита спробувала чимось зайняти себе, але з рук все падало на підлогу. Тарілка, яку вона хотіла покласти до шафки розлетілася на друзки. Рита згадала, що мама каже якщо щось розбивається з посуду, то це на щастя. Шкода, що це лише навіювання і щастя їй точно не світить. Вона погодилася на жахливий вчинок і знає, що про нього шкодуватиме все своє життя. 

Рита не переставала думати про те що її чекає. Хто буде той чоловік, хоча,  яка різниця,  вона просто зобовʼязана заради себе виключити емоції. 
Рита наскільки занурилася у хвилюючі роздуми, що не чула, як поряд бринить телефон. Лише повертаючись на бік вона побачила, що дзвонить Адель. 
— Алло…

— Все домовлено. Через дві години у тебе зустріч з клієнтом у готелі біля клубу. Виявилося, що запит на незайману дівчину є давно, тільки от не було пропозицій. Рито, за цю ніч він заплатить сто тисяч. Це просто фантастична сума з якою ти забудеш про свої фінансові проблеми. 
— Ти сказала сьогодні? — налякано запитала Маргарита, зіскочивши з дивану. 
— Так, саме сьогодні, тому швидко прийми душ, одягнися скромно і не фарбуйся. Клієнт просить, щоб на тобі не було ні грама косметики. 
— Так, швидко…

— Ти радіти маєш, що чекати не треба і зранку у тебе будуть гроші. 
— А аналізи?

— Забудь про них. Мені приїхати? 
— Ні, не треба. 
 

Маргарита подивилася на старий годинник на стіні. За кілька годин вона мала поїхати до готелю. До чоловіка, якого ніколи не бачила. До незнайомця. Від самої цієї думки її починало нудити. Їй було лише вісімнадцять. Вона ще ніколи нікого не кохала. Ніколи не цілувалася так, щоб паморочилося в голові. Уявляла свій перший раз зовсім інакше. Не так. Не за гроші. Не з людиною, чиє ім'я вона навіть не знала.

З очей покотилися нові сльози.

— Господи... що я роблю? — прошепотіла вона, закриваючи обличчя долонями.

У грудях боліло так сильно, ніби хтось повільно розривав серце навпіл. Вона боялася. Боялася його. Боялася себе.

Боялася, що після цієї ночі вже ніколи не зможе дивитися на себе так само. Але найбільше вона боялася відмовитися. Бо тоді доведеться поховати свою мрію. Ту саму, заради якої вона роками не спала ночами, вчилася до виснаження і вірила, що одного дня одягне білий халат.

Маргарита підійшла до шухляди й вийнявши звідти конверт притиснула до грудей. Це був лист про вступ. Рита заплакала вголос. Вона довго трималася, але зараз емоції взяли гору. Вона розуміла, що настав час прощатися з тією дівчинкою, яка ще вчора вірила, що мрії здійснюються без болю.

Вода давно перестала бути теплою, але Маргарита все ще стояла під душем. Наче намагалася змити страх. Змити сором. Змити рішення, яке вже прийняла.

Краплі стікали по плечах, по спині, губилися серед тремтіння, що не відпускало її від самого ранку. Коли вона нарешті закрила кран, у ванній запала гнітюча тиша. У дзеркалі на неї дивилася вісімнадцятирічна дівчина з почервонілими від сліз очима. Звичайна дівчина. Не та, яка за кілька годин переступить межу, після якої вже нічого не буде як раніше.

Маргарита повільно висушила волосся. Кожен рух здавався механічним. Немов це робила не вона. Заплела довгу косу, як радила Адель. Одягнула скромну чорну сукню нижче колін. Без вирізів. Без прикрас. Без натяку на спокусу. Вона не хотіла подобатися. Не хотіла здаватися красивою.

Хотіла лише пережити цей вечір. І забути. Назавжди забути. Та серце підказувало, що не забуде ніколи.

Коли двері квартири зачинилися за її спиною, вечірнє повітря здалося крижаним. Місто жило своїм життям. Люди сміялися. Закохані трималися за руки. Хтось поспішав додому. А Маргарита йшла назустріч ночі, яка мала назавжди змінити її життя. Кожен крок віддавався болем у грудях. Їй хотілося зупинитися. Втекти. Сховатися. Але вона продовжувала йти.