1

Глава 1

Серпень 2013

  — Ей, Рито ти чого така зажурена? Наче в холодну воду опущена. Лиця на тобі немає. Геть зблідла, — нахилившись до подруги, яка сиділа на сходах міськоі лікарні й мовчки ковтала невидимі сльози, запитала Адель.

Є в житті такі моменти, коли людина плаче без сліз і зараз з Маргаритою саме такий випадок.
Адель знала, що у Рити та її мами фінансові труднощі, але в цю мить виглядало все надто серйозно, наче це не проблема, а катастрофа. 

Маргарита підняла голову, видихнула так ніби їй заважало повітря. Говорити не поспішала, аж поки Адель не наполягла, підсівши поряд. 
— Я щойно віддала останні гроші на ліки для мами, і це ще не кінець, а через тиждень потрібно платити за навчання. 

— Як почувається, Марія Вікторівна? Що кажуть лікарі?
—  Мама почувається значно краще, і я ні на мить не пошкодувала, що забрала з дому все до копійки, правда тепер навіть уявити не можу чим заплатити за навчання. 
— І тому ти вирішила запекти себе на сонці?! Ти хоч знаєш скільки сьогодні градусів не тепла, а жари? Я почуваюся наче в Сахарі. Спина вся мокра. Давай вставай і ходімо випʼємо чогось холодненького. Так би мовити знизимо градус напруги. 

— Я краще додому піду, бо грошей обмаль. Тепер навіть лимонад для мене розкіш. 
— А я? Я що вже не можу пригостити подругу? — Адель взяла Маргариту за руку й змусила встати на ноги. 
— Мені зараз зовсім нічого не хочеться, особливо гамір людей мене дратує. Хочу простого, тихого спокою.

— Ага, зараз! Ти схоже забула де живеш. Тут спокій може тільки снитися, і то якщо сон гарний насниться. Та по при все це не привід опускати руки. Ти або сильна, або..

— Я намагаюся, але безвихідь сильніша за мене. Ти просто не розумієш у якій я ситуації. Ще року немає, як ми похоронили батька, мама в лікарні, бо з шкіри лізла, щоб я вступила до універу. І я вступила, але грошей заплатити за симестр немає. І навіть якщо я влаштуюся ще хоч на три роботи їх все одно не вистачить.

— Ну, знаєш сидячи як бомж на лікарняних сходах ти точно цю проблему не вирішиш.

— А що ти пропонуєш? — злилася Маргарита.

— Ми з тобою дружимо вже два роки. Ти чудово знаєш, що я сирота. Невже у тебе ніколи не виникало питання звідки в мене гроші? — різко запитала Адель. 
Маргарита з подивом глянула на подругу.

— Ти працюєш. 
— І ти думаєш, що я живу за ті мізерні грошенята, які мені платить держава. Харчуюся, вчуся, оплачую послуги та оренду квартири? Не будь наївною. Це навіть звучить так, що можна впасти від сміху.
Рита вперше за час знайомства з Адель задумалася про те, що й справді витрат у неї ціла купа, але якимось чином вона зводить кінці з кінцями. Не шикує, але й не голодує. 
— Чесно скажу, я ніколи про це не думала. 
— Отож бо й воно, що не думала. Ходімо випʼємо чогось прохолодного, і я розкажу тобі дещо. Тільки ти зі своїми принципами навіть не думай мене засуджувати. 
— Хіба ти чула щось подібне від мене. 
Взявши два прохолодних лимонади дівчата присіли у скверику. Адель глянула на Риту і глибоко вдихнула гаряче повітря. Дівчина ніби збиралася з думками, як правильно сказати подрузі те, що хотіла. 
— Слухай, подруго кругами ходити не буду і голову морочити теж, є спосіб як легко заробити гроші. Великі гроші. Зможеш за навчання заплатити, ще й на ліки для Марії Вікторівни вистачить. 
— І, що це за спосіб? Що за робота? — зацікавлено запитала Рита. 
— Я знаю місце де можна продати невинність за великі гроші. І не дивися на мене так. І не засуджуй. В житті є моменти, коли потрібно обирати: гордість чи нормальне майбутнє. 

— Ти що?..

— Не роби квадратні очі, ніби вперше про таке чуєш. Всього лише одна ніч з незнайомцем, якого ти більше ніколи не побачиш і гроші в тебе в кишені. А з ними ти зможеш оплатити собі навчання, стати реабілітологом, як ти мрієш. 
— Ти шо головою вдарилася?! Це ж проституція. Це ж..

— Це твій щасливий квиток до успіху. Грошей тобі ніде взяти, хто ж просто так дасть. Невже через гордість ти втратиш шанс стати кращим реабілітологом. Розібʼєш мрію матері і покійного тата. 

— Ні… це занадто. Я не зможу…

— Значить ти ще не дійшла до того стану, коли потрібно переступити через себе. От коли дійдеш, тоді не лише про гордість та принципи забудеш, а й про… не важливо.. Моя тобі щира порада, не допускай того моменту, коли залишишся без вибору. 

Адель спокійно розпивала лимонад в той час, коли Маргарита навіть не до кінця розуміла про що говорить її подруга. Вона не хотіла вірити, що їй довелося перейти через такі жахіття. Вона ніколи не ділилася цим. Не розповідала..

— Сподіваюся зараз ти не…

Рита затнулася, не змогла сказати те що подумала. 
— Невинність в мене одна. Другий раз уже нічого не вартує. 
— Вибач. Я не маю права питати. 
— Та все нормально. Якщо думаєш, що я соромлюся чи шкодую, то ні. Коли у мене не було вибору я зробила свій вибір. 
Рита довго  мовчала обдумуючи кожне слово подруги і лише згодом змогла витиснути з себе кілька болючих слів, які стискали їй горло.

— У мене теж немає вибору. Єдине, що мене хвилює чи після всього цього я зможу оплатити навчання. 

— Оплатиш, ще й залишиться. 
— Решти мені не потрібно, лише сума зазначена у квитанціі. Більше ні копійки не візьму. Кажи, що потрібно робити.