Розділ 2 Я йду за побратимами

  Минув тиждень мого перебування в будинку, вертоліт  стояв на даху, я по справжньому насолоджувався волею у дворі в мене був садок, свіжі фрукти додавали мені сил, я відновлював своє здоров’я. Ніяк не міг забути побратимів, я все-таки вирішив навідатись до них, отже загрузивши свою зброю та декілька інших автоматів та снайперок я полетів в сторону боліт, врешті я був на місці. На вертолітному майданчику стояв інший вертоліт, що ж доведеться знищити подумав я, але спочатку я спробую знайти інше місце для посадки, і я таки знайшов те місце я пролетів за тюремний будинок і там на майданчику посадив вертоліт, мій візит був нічним, а отже мав певний успіх я вийшов з вертольота, і взявши снайперку, автомат та декілька пістолетів я почав просуватись, до будівлі з полоненими.
  Підійшовши ближче я почув двох патрульних вони про щось говорили, я не намагався їх підслухати, я думав як їх ліквідувати, у мене була пара гранат, вирвавши чеку я кинув її за ріг будинку пролунав вибух, я ще на декілька секунд зачекав, почувши що ніхто більше не говорить  я пішов у перед до дверей, за тиждень тут майже нічого не змінилось, карта так і була пошкоджена, єдине що трупи поприбирали. Відчинивши двері я зайшов в середину на стінах та стелі була кров, єхидно посміхнувшись я пішов до інших дверей, я прислухався невже тут було пусто? Невже за тиждень моїх побратимів перевели? Кроки перевали мої думки, отже тут хтось є… Я взяв у руки пістолет закрутив глушник і з ноги відкрив двері, звідти вирвалось повітря наповнене болем страхом муками та катуванням. Та про те я не піддався спогадам інакше мене б просто розстріляли, я знову взяв гранату і закинув всередину яскравий спалах осліпив патрульних, і я безперешкодно їх розстріляв.
  Завершивши цю брудну роботу я продовжив рух далі до камер, тут було майже пусто раптом я почув шепіт:
 - Ради Бога подай води… - я впізнав свого товариша, мурахи пробігли по шкірі що ми пережили з ним…
  - Буря ти?! – 
  - Морпіх?! – не менш здивований голос почув я, - ради всього святого що ти тут робиш? – запитав він,
  - Я прийшов до своїх побратимів, ось тримай воду ми вирушаємо звідси, ти зможеш йти?
  - Тепер вже зможу, ти повернув життя в мене,
  - Добре, досить ходімо звідси…
  Я відкрив стальну решітку, і не встиг кліпнути як Буря щиро мене обійняв, він тихо шепотів «не вірю». Я дав йому пістолет і ми продовжили рух по коридору,
  - З того часу як ти зник, русня перевела інших побратимів в другу тюрму, нас залишили тут, бо бояться чіпати нас, вони тільки порозкидали нас в інші камери, щоб не могли підтримувати зв'язок,
  - добре, де інші?
  - Нас тут було троє, я Ребе та Фугас.
  - Тоді ми забираємо їх, і валимо звідси.
  Ми продовжили рух далі, забравши Ребе ми продовжили дорогу за фугасом довелось йти аж в самий кінець цього проклятого коридору, проходячи повз катівню я вирішив заглянути туди…
  Я відчинив двері, на стільці сиділо обсмалене тіло ката, ми з Бурею та Ребе переглянулись, і не втримались, щоб не засміятись.
  - Морпіх, - сказав Ребе – а класний був феєрверк,
  - отже моя ідея спрацювала?
  - Так звісно,
  - добре, якось розкажеш.
 Ми продовжили рух далі, в кінець коридору, Фугас не очікував побачити нас його щелепа відвисла,
  - Дядько візьми, невже Морпіх?!
  - Він самий, - посміхнувся я.
  - Ні ти таки справжній чорт, - промовив Фугас, - якщо зміг провернути втечу, і знову приїхав…
  - Збирайся! – Промовив я, - ми йдемо звідси! Тут разом ми залишимо минуле, і руїни!
   Я видав Фугасу пістолет, і ми почали рух до виходу все ж ми вирішили тікати через кришу, бо ця будівля була нижче ніж майданчик на якій стояв вертоліт, а тому ми полізли на кришу на люкові стояла решітка, ми не знали як її розвалити довелось примудрувати детонатор туди, ми сховались за рогом коридору, раптом ми почули рух по даху будівлі хтось підходив до нашого люка, ми почули брязкіт ключів, і коли кришка почала підійматись Фугас активував детонатор, тіло тюремника полетіло разом з кришкою люка в руках, поки кров стікала по стіні, це було ще те шоу ми швидко вилізли й напівприсідом почали переміщатись до вертольота. 
  Якби тихо ми не старались йти нас все-таки засікли патрульні довелось прикривати товаришів, я взяв снайперку та дав автомат Фугасу оскільки той був більш, сильний дядько, я сказав:
 - Біжіть до вертольота! Я прикрию! 
Фугас, Ребе й Буря побігли до вертольота... 

  Поки хлопці бігли, я відстрілювався від ворогів, мені вдалось зняти двох інші четверо зрозуміли що стрілець на криші, і забувши про три цілі почали поливати мене вогнем, я ще відстрілювався, але розумів патрони на рахунку, залишався один магазин. Фугас перший добіг до вертольота шарпнув двері і вихопив гвинтівку, він вдало розмістився. Пролунав голос: 

 - Я на місці, готовий до пострілу, - сказав Фугас по рації, я лежав притиснутий до криши, хлопці Ребе та Буря теж взяли снайперки, і розмістились по периметру. 

- Стрілляй! - Гукнув я в рацію, почувся постріл і один з противників зкотився з місця ведення вогню, його зойк було чути. 

- Гарний постріл - промовив я, Фугас, ще не втратив свій потенціал, я почув другий постріл, тіло суперника скотилось з криши приміщення в якому ми були як полонені, "отже вони пробираються сюди" подумав я "потрібно негайно забиратись звідси!" 

- Я йду, Фугас, Буря прикрийте! Ребе візьми гранатомет і збий вишку навпроти вертольота, там вогнева точка а потім спали кляте приміщення до тла! 

- Виконуємо! - промовили хлопці, пролунали постріли за ними свист ракети і за моєю спиною пролунав вибух, я якраз перпригував з будівлі на платформу, несподівано пролетіла ще одна ракета я тільки встиг відбігти як криша будівлі вже палала! 

- Ребе, ти хотів мене вбити? - Запитав я з насмішкою. 

  Ми сіли у вертоліт піднялися в повітря відлетіли на два метри, і втулили три ракети, в це прокляте приміщення, нас нічого не лякало, ми опустили пташку на висоту паралельно електроопор і полетіли в бік нашої неньки.