46 - Подарунок

– Сшш… – повільно втягую повітря, коли медична голка встромляється у шкіру біля правої брови.

Один раз пропустив – і така глибока рана. Печатка у нього була на пільці, чи що?

Маю надію, що Татці подобаються, чи хоча б не відштовхують, шрами…

Вже скоро спитаю. Вона десь тут поруч – я відчуваю.

Її мати написала, що донька вже отямилась. Перелякала нас Тетяна – не дай боже!

– Ніколи не бачила в неї такої бурної реакції, – бідкалася жіночка дорогою до карети швидкої. – Почервоніння – так. Кашель – теж було. Після шматочка сиру чи морозива. Але щоб настільки гостро… Скільки ж вона його з’їла?

Голка вчергове жалить.

Щоб відволіктися, переводжу погляд на чоловіків у формі, які терпляче стовбичать за дверима палати, потім на закатані рукава сорочки у плямах крові та свої збиті кісточки.

Не сверблять вже нарешті!

Воно того вартувало – зізнаюсь самому собі та підтискаю губи від наступного проколу.

Жіночий голос з виразною претензією в коридорі привертає мою увагу.

Поліцмени щось відповідають, вислуховують новий шквал владних інтонацій і – о диво! – пропускають до палати літню, але напрочуд активну жіночку з масивними перлами на смуглій шиї.

– Залиште нас! – командує дівчині у медичній формі.

Та здивовано піднімає брови. Але, схоже, це був останній шов, і медсестра забирає використані матеріали у металеву ємність та виходить.

– Ці… як їх там… Її батьки, – змахує рукою собі за спину непрохана гостя, – сказали, це ти влаштував скандал у моєму готелі! Свора скажених журналістів з самого ранку доймає гостей та персонал…

Оцінюю рівень особистої зацікавленості панночки цим питанням.

Так, без сумніву, це її не на жарт бентежить. Отже, роблю висновок, це матінка Маріоса та співвласниця готелю.

Ну так – ось і гіпс на нозі. Тільки спирається вона на нього дуже впевнено, недбало.

– Як це розуміти? – пирхає гнівом.

– Хм… Розумійте це, як цілком очікуваний наслідок ведення брудного бізнесу.

– До чого це? У нас відмінна репутація. Найвищий рівень сервісу і всі норми…

– А я маю інформацію, що у вашому готелі розповсюджують заборонені хімічні речовини…

– Що? Це безпідставний наклеп! Хто це сказав?

– Один пан на ім’я Маріос Каллі, – охолоджую запал вкрай емоційної жінки.

– Маріос? Брехня. Це неможливо… – переводить дихання та заводиться з новою силою. – Мало тобі було скалічити мого сина? На ньому місця живого не залишилося… То ти ще й наговорюєш на нього? Та я тебе засужу! Готуй адвокатів! – Це вона може.

Я розпочав бійку, купа свідків, калюжа крові.

Не хотілося надовго затримуватись у цій країні. Асоціації якісь утворилися не дуже… Але що вже зробиш?

За себе я не хвилююсь.

Шкода, що доведеться витрачати час на судову тяганину, але мені не вперше.

А от Татку не планував залишати без нагляду. Раптом їй знову натхнення для якоїсь романтичної глави знадобиться?

Зітхаю та пояснюю перспективи для галасливої матусі:

– Ваш син утримував Тетяну в своєму будинку силою. Шантажував та погрожував, – довести це буде вкрай важко, але ми спробуємо. – Крім того, зараз в неї візьмуть аналіз крові, який покаже вміст деяких серйозних речовин, на яких ви її тримали…

Таня встигла мені про це сказати у двох словах по телефону. Думав рознесу в номері до бісової матері або дахом поїду – взагалі не спав минулої ночі.

А от для матінки, схоже, це нова інформація – панночка мовчки хапає повітря, майже як Тетянка годину тому.

Ця згадка розжарює мене зсередини до ста градусів за півсекунди. Дивно, що дим не вилітає на видиху.

– Тож сворі журналістів ще довго буде чим поживитися навколо вашої родини. Боюсь, що після цього від хваленої репутації не залишиться навіть кісточок. Тож готуйте адвокатів, бо це я вас засужу…

Тонкі губи з темною помадою трясуться. Вилітає з палати, хряскаючи дверима.

Незадоволений вереск розноситься коридором. Віддаляється.

Сповзаю на кушетку, прикриваю очі. Знеболювальні нарешті починають діяти на повну потужність.

Видихаю.

Тані зараз ставлять останню крапельницю, батьки тут, в лікарні, під камерами та на виду у поліції. Нічого з ними не трапиться. Та й головний шантажувальник виведений з ладу.

І я дозволяю собі трохи розслабитись. Вимикаюсь…

Будить мене вже знайомий скрипучо-вимогливий голос.

– Ви! Чуєте? Ми поговорили. Вона згодна.

– Хто?

– Тетяна.

Кліпаю, струшуючи головою. У кіпріота виявилась важка рука… Набридливий дзвін у вухах заважає зібратись з думками.

Переді мною знову представниця клану Каллі. Але тепер у офіційно-гордовитій версії.

Вона вже зняла свій липовий гіпс. І поліцейських, схоже, остаточно розігнала. Більше не бачу блакитних форм через вузьке вікно дверей.

– Ми дійшли згоди з Тетяною, вона просила передати…

От стара гримза! На щось вже умовила мою напівпритомну фею?

– Не буде жодних позовів. Ні від нас, ні від вас, – цідить крізь великі, трохи виступаючі зуби. – З сином я сама проведу виховну роботу, а ви вільні. І я буду вдячна, якщо вся ваша компанія залишить країну якнайближчим часом.

Це бажання панянки мене влаштовує.

– Але…

– Перед Тетяною я вибачилась. Від лиця нашої родини. І компенсувала моральні збитки, – дрижить від зневаги сухе обличчя.

Таточко! Ти знову виконуєш мою роботу? З полону, ціною власного здоров’я, – сама. Мене з-під суду – сама… Я ж так не розрахуюся ще дуже-дуже довго!

І мене це теж влаштовує…

Але маю пересвідчитись, що на її рішення ніхто не тиснув.

– Я хочу поговорити з нею, – хриплю та встаю на ноги.

Всяким отруйним шкапам щастить бачитись з моєю принцесою, а мені?..

Пані Галина прислала в повідомленні номер палати, і я повзу коридором, шукаючи потрібну.

Ребра ниють. Тіло після викиду великої кількості гормонів стресу якесь ватяне. І всередині досі щось нериємно шклябає, наче я зробив недостатньо. Прогледів, змарнував шанс захистити її…