44 - Завербувати

– Алмо! Знайди мені її, – доноситься з великої вітальні. – І що тут робить ця бісова ваза?

Інтонації Маріоса насичені роздратуванням, але моя тривожність зменшилась в рази. Все тому, що він тут!

Руслан знайшов мене і… кохає.

Сильніше стискаю його телефон у кишені, ще раз змахую з очей вологість та прямую на голос Маріоса. Людина, яку я хочу бачити найменше – це “наречений”, але треба звільнити перший поверх, щоб Руслан спокійно вийшов. Якщо Мар дізнається, що через нього я розірвала наші стосунки… Не хочу навіть про це думати! І на що здатен пан Каллі – я більше не знаю напевно.

Вдихаю глибше та звертаю на себе увагу:

– Я тут, Маріосе. Нехай занесуть сукні у кімнату до Алми. Там є велике дзеркало, а вона мені допоможе вибрати. По-жіночому, – пояснюю на його уважний погляд.

– Ти чула, – киває дівчині. – Що ж, я радий такому розумному рішенню.

– У мене розмова до тебе, Маріосе, – торкаюся його ліктя, змушуючи себе не тремтіти від огиди. – Щодо завтрашньої церемонії… О котрій приїдуть гості?

Ми повільно йдемо до його кабінету. Дорогою я питаю про всіх родичів і друзів родини Каллі, що спадають на думку. Слава Богу, це займає чимало часу.

Ну тепер вже Руслан мав вийти з будинку. Миттєво втрачаю інтерес та сповільнююсь біля дверей кабінету.

– Піду міряти сукні.

– Можливо, я тобі допоможу? – не відпускає мою руку. В темних очах блукають масні, хтиві бісенята.

– Це погана прикмета, Маріосе. І хочу нагадати, – стримую дрижання у голосі. Боже! Як я боюсь і ненавиджу цю людину одночасно… – Я погодилась підіграти тобі лише через батьків. Я хочу, щоб вони повернулись додому найближчим рейсом. Одразу після весілля.

– Ти не в тій позиції, щоб виставляти умови.

– Я знаю.

Це дійсно так, але щось світле має бути в душі у цього чоловіка? Не дарма ж він подобався мені колись. І не дарма його покохала така хороша дівчина, як Алма.

– Мар… будь ласка, відпусти їх, – родина у Маріоса була завжди на першому місці. – А я… я буду чемна з усіма твоїми родичами.

– Сподіваюсь, ти пам’ятатимеш про свої обіцянки завтра. Початок об одинадцятій, – відволікається на свій телефон. – А зараз вільна.

От і добре. Швиденько тікаю від нього, поки не передумав, і знову не поліз цілуватися. Б-р-р…

Після зізнань і обіймів Руслана, терпіти доторки колишнього – просто мука.

Піднімаюсь в кімнату до Алми. Вона і ще дві незнайомі жіночки дістають з чохлів та розвішують пухкі оберемки різних відтінків білого.

– Яке тобі подобається? Вони всі такі гарні… – заворожено розгладжує тканину Алма.

– Мені байдуже, – знизую плечима, – аби не спадало.

Я б краще випила склянку риб’ячого жиру, ніж приміряла ці сукні. Але мені не дали такого вибору.

Влізаю у першу-ліпшу, що висіла ближче, з трикутним вирізом і мереживом на рукавах. Одна жіночка тримає моє волосся та застібає ґудзики, інша розвертає до мене велике дзеркало на дерев’яній підставці.

Кидаю байдужий погляд. Не падає з плечей і не тисне – от і добре.

– Хай буде ця.

– Хм… – мружиться Алма. – Мені здається, до твоєї шкіри краще пасуватиме інший колір. – Вказує на ванільну сукенку з довгим шлейфом.

Закочую очі. Швидше б закінчити безглузді весільні тортури. Раптом Руслан вже дзвонив?

Від цієї думки груди наповнюються теплим щемом. Мені солодко від згадки про його зізнання, але слідом проступає гіркота – ми не можемо бути разом. Можливо колись…

А зараз я докладу всіх зусиль, аби ніхто не постраждав. Маю надію, що Алма допоможе мені в цьому.

Тож слухняно скидаю одну сукню та натягую іншу.

– Непогано, – коментує Алма. – Але треба спробувати ще й інші.

Через дві сукні, в яких знаходяться якісь дрібні недоліки, я вже ледве стримую бажання скинути з вікна весь цей мотлох.

Згодом жіночки забирають остаточно відкинуті варіанти та виходять з кімнати, а Алма крокує ближче. Стає за спиною, порається зі змійкою та уважно дивиться на мене через дзеркало.

– Тобі не подобається все це? – питає стиха.

– Ні, не подобається.

– Ти не береш участі у приготуванні. Все вирішують Андреа і Маріос.

Киваю.

– І ти… здригаєшся, коли він звертається до тебе, наче... наче тобі неприємно, – ледь чутно.

Повільно кліпаю на підтвердження. Уважна дівчинка.

Вона дуже віддана Маріосу, і я не знаю, чи згодиться Алма піти проти свого кумира у відкриту. Але вірю у те, що особисті інтереси дівчини візьмуть гору.

Як би ти не бажав щастя коханій людини, завжди є частинка тебе, що хоче бути саме цим щастям для нього.

– Але Маріос казав, що ви давно разом. Казав, що ти ні на кого іншого навіть не дивишся і… словом, у вас все добре… – знічується дівчина.

Ну, доля істини тут є. Так, як на Руслана, я не дивилась більше ні на кого.

– Дещо сталось, коли я від’їжджала на батьківщину, – розвертаюсь та беру її руки в свої. Заглядаю у великі очі. – Я… зустріла декого. – Обережно підбираю слова. – Того, хто “жив по-сусідству, коли я була дуже юна”...

Маріос підозрював мене у стосунках з іншим, але я не підтверджувала і не спростовувала його здогадок. Роблю це зараз, але дуже сподіваюсь на жіночу солідарність. Тому і кажу саме так – через особисті символи Алми.

– Я зрозуміла, що ніколи не кохала Маріоса, тому розірвала заручини.

Альма дивиться на мене так, наче я рубаю райські дерева.

– Ти… ти не хочеш весілля?

– Хочу. Але зі своїм Маріосом, який нарешті мене помітив.

– То чому ж?..

– Ми з моїм коханим дуже невчасно посварились. І саме в цей час Маріос приїхав за мною, умовив побути його гостею, але продовжував готуватися до весілля. І ці запрошення… Це ж була не помилка?

Хитає головою.

– Маріос тисне на мене, сильно, і я… не можу йому відмовити, – не кажу брудних подробиць, аби не наражати Алму на небезпеку. Але їй вистачає і загальних фраз.