25 - Цінності

Витираю форму досуха та складаю у коробку до іншого кухонного приладдя. Відношу на коридор. Це все треба відправити якнайшвидше.

Беруся за порцелянові чашки.

Хтось ненавидить мити посуд, а мене заспокоює тепла вода та відчуття чистоти під руками. Але сьогодні це не допомагає.

Ох, щось мені недобре.

Чи то я перегойдалася з незвички. Чи то наслухалася відвертостей від Савеліна… теж з незвички.

Колись давно збирати інформацію про нього було моїм хобі: щось помічу, щось почую, щось додумаю.

А сьогодні… Він знову приголомшив мене потоком емоцій.

Обійшовся без ботанічних рідкостей – увагою, допомогою та відкритістю.

У мене від його стишених зізнань аж подих забирало.

Просто божевільний був день. Контрастний, приголомшливий. Як і всі попередні з моменту повернення привабливого нахаби у моє тихе і передбачуване життя.

Ховаю шматочки пирога до холодильника.

Та-а-к... Оглядаю полички. Залишилась ще банка томатного соусу, овочі, яйця…

Це ж треба! Не знала, що вони здатні розлучати подружжя.

Ну добре-добре, не лише вони.

А ще шалене протиріччя між прагненням чоловіка до вечері та кіно у ліжку і бажанням дружини вигуляти нову сукню у пафосному клубі.

Закриваю холодильник. Перевіряю, чи зачинила двері та всідаюся у вітальні на подушку для медитацій.

Заплющую очі.

Але концентрації в мені зараз як віку у плодової мушки.

Всередині тріпочуться уривки нещодавньої розмови. Настирливо тріпочуться і, відчуваю, не дадуть заснути.

Ну добре, що там за безлад в моїй голові?

Прислухаюся до себе. Найбільш тривожна думка очікувана: “Чи наші з Маром бажання та інтереси збігаються?”.

Роблю глибокий вдих та повільно дозволяю собі відповісти на це питання.

Ми однаково обожнюємо море, однаково виберемо вечір наодинці замість галасливої вечірки.

Мар любить посидіти у якомусь незвичному чи просто новому ресторані. Я теж не проти. Але і щось приготувати для мене не проблема. Через вечерю ми точно не посваримось.

У нас обох є улюблена справа.

Маріос приділяє своєму бізнесу кожну вільну хвилинку, планує розширення. Я теж весь час кручу у голові сюжети та художні деталі, але…

Я не зможу приховувати свої літературні зустрічі.

Мені хотілося б відвідувати книжкові конференції, вільно спілкуватися зі своєю аудиторією та іншими письменниками. З кожним днем це бажання росте та набирає сили.

Моя соціальна активність – у нашому випадку вона може стати саме тією доленосною “яєчнею”. Та це не новина для мене.

Я збиралася обговорити це питання. Але є ще дещо, що бентежить мене.

Відкриваю очі. Сьогодні з медитацією не складеться.

Розплітаю ноги та встаю. Обходжу кімнату, вдивляюся у кожний куточок, кожний візерунок на шпалерах – так мені хочеться їх запам’ятати.

Торкаюся тканини оббивки, корінців улюблених книжок, які досі ще не склала у коробки. Полички, на яких нещодавно красувалися горщики орхідей, ранять пустотою. Їх довелось роздати.

Залишилося ще багато пам’ятних дрібничок та текстилю, що не встигла спакувати. Але це треба зробити! Правда ж?

Відіслати батькам на дачу. Шкода, що вони не розділяють моєї закоханості у цю стареньку будову. Та я не можу вказувати, де їм жити.

А може…

Йду до себе, відкриваю вікно та падаю на ліжко.

Вечірня прохолода, змішана з ароматом флоксів та м’яти, наповнює кімнату. Протяг шарудить моїми блокнотами на столі. Десь знадвору нявчить сусідський кіт.

Мені тут напрочуд добре. А тепер є навіть справна гойдалка!

Звичайно, Середземне море та готель Маріоса – це вишукана класика, а моя власність зі скрипучим ґанком та старою проводкою – лубочна простота. Та все ж… – розмірковую, збираючись в душ.

Нехай я житиму на Кіпрі, навіщо продавати будинок?

Він моя цінність. Така ж важлива, як і особистий простір та літературні амбіції.

Тепер я відчуваю це явно, гостро і пронизливо. Всім тілом, шкірою. Заходжу у ванну та розглядаю захаращені чоловічою косметикою полички. Мій гель для душу притулений на куточку ванни.

Завтра ж поговорю з Маром!

І подзвоню в агенство та відміню зустріч з ріелтором.

Ми маємо знешкодити всі “смажені яйця” до того, як зайдемо у царину подружнього життя. Адже мене не тішить можливість додати до невдалого першого кохання ще й невдалий перший шлюб.

Після душу замотую вологе волосся у рушник та сідаю біля ноутбука – ще пару абзаців перед сном.

Думки і образи виливаються з мене легко та швидко. Під пальцями ледь чутно поклацують пружні клавіші, м’яко підсвічені зсередини. Це так зручно.

Мені все більше і більше подобається мій новенький ноут з великим екраном та потужною батареєю, хоча від перевіреного помічника було шкода відмовитися.

Я працювала на старенькому, аж доки Маріос випадково не перекинув на нього келих з вином. Чи не випадково?

Ох, скільки мені це коштувало нервів! Пропали майже сто сторінок незакінченої книги, деякі чернетки та нариси. Тепер я щодня дублюю тексти у хмарному сховищі.

Непомітно для себе засиджуюсь за роботою аж до дванадцятої.

Відриваюсь, аби випити води, а дорогою з кухні розумію, що ладна заснути просто на підлозі!

Вже не повертаюсь за стіл, а вмощуюсь у ліжку та засинаю з приємним відчуттям затишку та “свого місця”.

Прокидаюся незвично пізно – майже о восьмій. Можливо, на дощ? Сьогодні обіцяли зливу.

Вже відчуваю у повітрі важкість і вологість.

Вдягаю улюблений персиковий комплект, але недописана вчора сцена знову тягне мене до клавіатури.

Мені навіть наснилася одна важлива деталь. І я вирішую відкласти йогу, аби лишень не загубити цю думку.

Швиденько випиваю стакан води, заливаю вівсянку окропом та сідаю за відкритий ноут. Та моє захоплення новим гаджетом замінюється неприємним здивуванням - він не працює.