19 - Невдача чи фарт?

Ну все, контакт втрачено. Моя візаві знову зачинила свої перламутрові стулки.

Колишня і тут мені паскудить, віртуально. Я ж був певен, що стер сліди її недовгого перебування в моєму житті.

Після неприємного нам обом відео вечір втрачає томність. Відводжу Таню-крижинку до її будинку. Вона швидко дякує, скидає на мої руки куртку і тікає, не зводячи очей вгору.

Зітхаю. Плечі стигнуть від недоотриманих захопливих обіймів.

Та що поробиш?

Їду повертати байк власнику. Дорогою проганяю в пам'яті наш вечір, особливо деякі, найприємніші моменти.

Вони були. Адже мені таки вдалося приємно здивувати Татку. Нехай не своєю персоною, а якимись корявими покручами.

Я не в претензії.

Тетянка милувалася квітами, я милувався нею – самі плюси.

Лагідна посмішка не сходила з її обличчя, підсвічувала ніжні риси, а очі щасливо блищали, коли вона поралася над горщиками.

Цим екзотам, виявляється, як дітям, потрібно обробляти ранки зеленкою. Ніколи б не подумав.

Мені дико пощастило, що схибнутий на орхідеях дипломат живе лише за тридцять хвилин їзди. Тому що з вишуканими розвагами в курортному містечку не густо.

З десяток ресторанів, у яких, я певен, Таня вже була. Кінотеатр, у якому зараз крутять бойовики та жахи – взагалі не відповідний цілям формат.

Ще є пара хороших готельних комплексів, в яких можна добре провести час, але не з такою тендітною особистістю.

Тож довелося креативити. Морська прогулянка виявилася найдоступнішим варіантом на швидку руку.

Вийшло цілком оригінально, а головне – романтично. Така собі ваніль із присмаком солі. Схоже на наш сніданок на пляжі. Тільки у відкритому морі усамітнення та інтимности було в рази більше.

Мені до зірваного дихання та печіння в долонях хотілося обійняти її міцніше, на повну силу, притягнути до себе та гріти Таню собою замість дурнуватого сірого пледа. Але на найцікавішому місці – облом.

Хоча іншого я й не чекав від колишньої помічниці – правильної до кінчиків золотистого волосся.

Вона усміхалася мені і завмирала на вдиху, коли ненароком її торкався. Відчував під пальцями мурашки на її шкірі. І як розслабилася, видихнула на моєму плечі. Крижана оболонка підтанула від тепла наших доторків.

Ти однозначно реагуєш на мене, Татко. І нехай поки що не готова в цьому зізнатися навіть собі – я помітив.

Крізь приємні думки проступає втома. Тож швиденько розраховуюсь за орендований байк. Неймовірна модель – оригінальна до останнього гвинтику, бо зібрана хлопцем власноруч у забитому мотлохом гаражі.

Я побачив диво-агрегат біля готельної стоянки і майже годину вмовляв її власника довірити на вечір свій витвір механічного мистецтва. Допомогло те, що хлопець, схоже, на фінансовому дні. Десь у Маріанській западині. А таку лялечку, як в нього, треба годувати якісним пальним.

– Ну як, вашій дівчині сподобалось? – запитує, граючи бровами.

– Вона не моя, – поки що – додаю про себе. – Але ця штука – відмінний спосіб пообійматися навіть з неприступною панночкою.

– Ніколи не думав про це, але я запам’ятаю! – усміхається.

Нарешті добираюся до готелю та з нетерпінням нашарюю в кишені ключ від номера.

Годинник у холі показує майже дванадцяту.

Зараз врублю кондиціонер, прийму душ і спати… Може моя задумлива фея в жовтих трояндочках насниться? Та ні – сто відсотків насниться.

– Шановний, зачекайте, – підскакує на ресепшені дівчина у фірмовій блузці. – Ви куди?

– До себе… – дивлюся на напружене обличчя адміністраторки кілька секунд.

Чому в неї така реакція? Загальмовано рухаю звивинами.

– Ви у двісті п'ятому жили?

– Саме так. А що означає "жив"?

Божественна комедія! Я ж не подовжив номер!

Все зробив: Жижкіній з довідкою "допоміг", квитки здав, підлеглих та Титова попередив, – починаю згадувати насичений день.

– Прийміть наші вибачення. Шкода, але через те, що Вам не додзвонилися… – без тіні жалю в голосі починає адміністратор.

Коли це вони мені дзвонили? Спираюся на стійку і швидко гортаю довгий список сьогоднішніх вхідних.

А, чорт! Точно.

Під час наради була пара пропущених, думав передзвоню пізніше. А потім забігався. Влаштовував Татці концентрований вечір романтики. Потім взагалі ввімкнув авіарежим, аби ту романтику ніхто не порушив, – та все одно не допомогло.

Що ж, виходить, дійсно мій косяк.

– Виселення в нашому готелі відбувається о дванадцятій дня. І оскільки у нас наразі надзвичайно щільний графік бронювань, усі ваші речі… – вичитує мені одночасно з докором і побоюванням. Чекає, що я влаштую скандал?

Ну, можна, в принципі. Мої речі вони не мали права чіпати.

Раптом у мене там якісь скарби? Хоча так і є – якщо ви вважаєте коштовністю хороший текст.

Але добре, лютувати не буду. По-перше, на це немає сил. А по-друге, я ж сам винен – завтикав добряче.

Вже третій день одна Тетяна Віталіївна у голові. Пощастило, як дихати не забув, і на тому дякую.

– Та Ви не хвилюйтеся так… Маріє, – пересмикнувши плечами, читаю табличку на її грудях. – Краще давайте хутенько оформимо інший номер.

Прикриваю долонею позіхання, а іншою рукою лізу за гаманцем.

Все-таки наднасичене побачення мене виснажило, та й встав я сьогодні, ледь засіріло…

– Але ж я пояснила Вам, у нас бронювання на місяць наперед.

Отакої!

Згадую, як довго секретарка шукала вільний номер, коли я сюди збирався. Пристойних готелів тут не густо, а курорт популярний.

Ну і що мені тепер робити? О дванадцятій ночі.

У готельному комплексі неподалік, підозрюю, така сама ситуація. Вони пропонують мені на пляжі з речами ночувати? Чи в хостелі якомусь?

От невдача! Або...

Або це якраз мій шматочок прихильності від фортуни?

– Ну добре, де Ви склали моє майно? – широко усміхаюся напруженій дівчині.

Вона здивовано кліпає, переглядаючись з охоронцем, що стоїть неподалік.