Розділ ІV

Я не пам'ятаю як потрапив додому і чому прокинувся у своєму ліжку. Після розмови із Джорджією я почувався кепсько. Коли на початку здавалось, що я знайшов собі союзника і вірну подругу в цьому чужому світі, а виявилось, що все я собі придумав. Забув головне правило — нікому не довіряти. Але все-таки я був певен, що Джорджії можна, а все насправді навпаки... А далі що? Малькольм виявиться чудовим хлопцем і ми з ним подружимось? Тут коїться якась чортівня.

Коли Джорджія пішла і я лишився сам, то помітив, що хтось нас підслухав, цей хтось дуже влучно підібрав момент, щоб показатись і зникнути, тому що потім я... здається, втратив свідомість. Останнім часом це траплялось дедалі частіше, і хоч для мене це дивно, для інших, на щастя для мене — ні, адже усі певні, що я потрапив в аварію. В аварію про яку досі нічого не знаю. Я втратив свідомість і, виходить, що хтось мене знайшов і доставив прямо додому. Хтось, хто знає мене та де я живу. Гіркота у роті викликала жахливу спрагу і я вирішив сходити на кухню, щоб попити води. Там, що доволі незвично в цей час, сиділи батьки та... Джорджія. Вона ніяково мені посміхнулась.

— Синку, як ти? — мама підійшла до мене і міцно здушила в своїх обіймах.

— Я поки що добре, але якщо не відпустиш, то задихнуся, — розсипаючись у вибаченнях вона мене відпустила, та все таки, тримаючи мене за плечі пильно глянула в очі. Її погляд, як завжди, трохи лякав мене, бо був повністю ідентичний моєму, а вона несправжня моя мати, та я помітив у ньому нотки хвилювання, тож розслабився. Вони не мали наміру заподіяти мені лихого і я був для них рідним сином, жодного приводу для хвилювання. Лише купа запитань, на які я не здатен знайти відповіді. — Як я опинився вдома?

Все трапилось так швидко, що я тільки зараз усвідомив, що ми з Джорджією познайомились лише кілька днів тому у цій школі, а тому я не давав їй свою адресу, не приводив жодного разу додому, хіба що сон... Але ж...

— Нам зателефонувала Джорджія з твого телефону і повідомила, що ви повертались додому зі школи через парк і ти раптово втратив свідомість, — пояснила мені мама. — Тато зірвався з роботи і поїхав за тобою. Ти кілька годин пролежав у відключці, увесь цей час Джорджія пробула тут із нами, дуже за тебе хвилювалась.

— Оу, так... Дуже сильно голова розболілась, нічогісінько не пам'ятаю. Можна ми підемо з Джорджією до моєї кімнати, думаю нам треба поговорити.

Ми зайшли до кімнати усі втрьох, мама занесла нам чай з бутербродами і коли вона пішла я суворо поглянув на Джорджію. Отже, вона не розказала батькам правди, а лише те, що ми ніби-то через парк вертались додому.

— Хочеш знати як все насправді трапилось? — запитала вона я кивнув. — Коли ми з тобою говорили, я не одразу, але, на щастя, все-таки помітила, що нас хтось підслуховує, тому я не змогла сказати тобі усього як воно є насправді, і ми ще повернемось до цієї розмови, тільки не зараз, гаразд? Тобі треба відпочити. Я вийшла з нашого сховку, але далеко не пішла, все чекали доки ти звідки вийдеш. Ти довго не виходив, тож я захвилювалась, а коли зайшла по тебе ти лежав, прихилившись до стовбура дерева. Втратив свідомість. Здавалось, ніби ти спав. Я витягла тебе до лави, щоб не викликати підозр, і зателефонувала твоїм батькам, а далі ти й сам знаєш. Власне, і не трапилось нічого. Але мене хвилює, що ти так раптово заснув, ти погано почував себе?

— Так, ми з тобою розійшлись не на гарній ноті, твоя відповідь не дуже мене влаштувала... Від величезної кількості думок в мене розболілась голова, ну і далі сама знаєш. Але перш ніж заплющити очі я теж встиг когось помітити, у цієї людини чорне волосся... Та насправді це міг бути будь-хто. Тут багато диваків.

— І цей дивак слухав нас із самого початку. Нам потрібно бути обережнішими, а про те місце взагалі забути.

Тож тепер, коли хтось знав про що ми з Джорджією говорили нам підозріло було б і надалі ходити разом, і я поділився із нею цими думками.

— Та ні, — задумливо проговорила вона, — нам це навіть зручно, підозріло, якби ми після цього навпаки обірвали б усе спілкування. Я не думаю, що цей хтось отак одразу розтріпає усе, що почув тоді, можливо, він спершу намагатиметься нас шантажувати. А взагалі, що такого в тому, що хлопець і дівчина разом ходять у місця для побачення?

...

Так швидко у моєму житті не починався жоден роман. Насправді, в моєму житті їх не було взагалі. Мені було десять, які романи? Я відчував, що ми робимо неправильно, що так не повинyо бути й ніхто не повірить, адже чому це ледве знайомі люди починають зустрічатись. Але люди охоче вірили, дівчата у нашому класі вітали Джорджію, та мені здалось, що якось не щиро, а хлопці змінили своє ставлення до мене у кращий бік, хто б міг подумати. Для них це певно круто бути переведеним і за якийсь тиждень "закадрити" гарну дівчину, якою і була Джорджія. За словами Алексіса, того самого з останньої парти, Джорджія і близько до себе хлопців не підпускала, у класі ходили плітки, що в неї вже є хтось набагато старший, або дівчина, яку вона ховає від усіх.

— Я все ще думаю, що це помилка, — ми йшли коридором поруч, весело посміхаючись усім і одне одному. Рука Джорджії спокійнісько тримала мою і мені було так соромно, що зараз вона певно відчуває, як мої долоні спітніли від стресу. — Навіщо взагалі триматись за руки?

— Мені просто цікаво як це, якщо ти не хочеш ми не будемо, але погодься ефект від цього "вау", — вона відпустила мою руку, коли ми дійшли до вікна, закинула рюкзак на підвіконня і сама присіла поруч.

— То для тебе це все просто розвага? — вона лукаво мені всміхнулась. — Ми навіть могли не афішувати нікому про наші "стосунки", допоки те, що ми ходили разом не визивало ні в кого підозр, ти ж просто була зі мною, тому що я новенький...

— Ти нудний, — Джорджія легенько штовхнула мене у груди, — не треба говорити про це тут.

Ми знову вертали додому через той парк, я ледь стримував себе, щоб не оглядуватись на кожному кроці. Після того випадку майже кожен перехожий, особливо той, що мав чорне волосся, здавався мені підозрілим.