22. Розправа над імператором.

-що ми будемо робити? Як ми розповімо це все народу?

-це буде шоком, та чи повірить народ нам?

-нам потрібні докази, які в нас вже є. Пропоную подивитися те, що дав нам лорд Кельтський.

-покажи темне минуле.

Перед нами спалахнула картинка та я одразу зазначила, що це видовище дуже схоже на телевізор. Світло ввімкнулося та я побачила залу з багатьма колонами, які переливалися різними кольорами. Це було справді красиве видовище, але водночас жахливе, адже я розуміла, що через ці колони тут помирають десятки людей. До них були прикуті різні чоловіки та жінки.

-ну що? Як вони?

-ваша величність, наші експерименти йдуть чудово. Магію вдалося вивільнити та перевести в резурвуар. Вже через місяць ви зможете спробувати та самі впевнитися, що тепер будете жити вічність.

-надіюся в тебе все вийде, Ліаме. Ми надіємося на тебе.

-добре, ваша величність.

У мене було таке відчуття наче це запис.

-Даніелло, ти ж казала, що можеш переноситися в минуле, зможеш це зробити зараз?

-навіть незнаю. Це було всього два рази, навіть якщо я потраплю туди, що мені це дасть? Адже мені ніхто не повірить.

-ні, повірять, дай мені секунду.

Ми саме сиділи в кімнаті Едгарда та він поліз до письмового стола.

-ось, тримай.

Хлопець простягнув мені якусь штукенцію та я вирячилася на неї. Пристрій був маленьким та зовсім непомітним, ніби брошка. Незнаю як він міг охоплювати все, що потрібно.

-що це?

-магічний артефакт. Він має здатність записувати те, що відбувається та те що ти бачиш. Тобі просто потрібно натиснути сюди і запис піде.

-добре, зараз спробую.

Я спробувала подумати про цю залу. Про тих людей, які були прив'язані до колон, та захотіла сама там побувати та почути про всі їхні злочини, та в мене як завжди вийшло. Я опинилася в тому самому залі. Я бачила ті ж самі колони та людей, які були приковані до них залізними ланцюгами.

-Ну що? Коли ми зможемо використати їхню силу?

-через місяць.

-а не можна пошвидше, чому ми не можемо просто вбити їх?

-тоді їхня сила не зможе продовжити ваше життя.

-поясни, чому?

-коли ми просто вбиваємо людину її сила зникає, а точніше переходить до іншого місця. Куди незнає ніхто, але магічні науковці вважають, що ця магія не може просто зникнути. Вона має кудись подітися, тому вони думають, що ця магія переходить новонародженим магам.

-ближче до суті.

-добре. Розумієте, якщо ми вб'ємо їх то їхня магія, життєва сила перейде не вам, а новонародженим магам, а колони поступово забирають магію та життєву силу людей, яка переходить в наш резурвуар, а звідти буде доходити до вас та ви будете жити набагато довше.

-ви кажете, що їхня магія переходить до нас, то наш потенціал стає більшим?

-ні, ця магія не впливає на вашу магію. Вона впливає на ваші роки життя, а на ваш потенціал просто не може вплинути. Я так вважаю, але до нас ніхто цим не займався, тому насправді незнаю, що спричинить цей експеримент.

-ми не готові бути вашим експериментом. Я не хочу вмирати заради вашого життя.

Я повернула голову на звук та побачила дівчину років 30. Дівчина мала красиву та помітну зовнішність. Руде волосся, веснянки на обличчі та зелені очі. Одягнена вона була в легку літню сукенку синього кольору. В нашому світі таких завжди звали відьмами та казали, що вони мають магію. Ця дівчина її стовідсотково мала, адже знаходилася тут.

-ми служили вам та вашій сім'ї багато поколінь. Ви не можете просто так нас знищити. Нелюд, ми довіряли вам. Дали в ваші руки свої життя, а ви так ними розпоряджаєтеся.

-заткніть її. Я не хочу нічого чути.

-ви не заткнете мене, чого ви всі мовчете? Невже ви хочете так померти, щоб жив цей нелюд? Віддати свої життя, щоб він жив?

Мене вже звичним способом перенесло та я опинилася ніби на якомусь складі з резервуарами. На склад повільно почали сходитися вже знайомі мені лорди та сам імператор.

-ну то що? Можемо випробовувати цю магію?

-так, ваше величносте.

Маг відкрив краник резервуару та налив в бокали якусь густу речовину синього кольору. У мене в голові сяйнула думка, що це могла бути саме та магія, про яку вони говорили.

-але як ми дізнаємося, що зможемо жити довше?

-хороше питання, лорде, справді, як?

-ми зараз перевіримо роки життя одного з вас, а потім після того як ви вип'єте цю магічну настоянку ми знову перевіримо роки вашого життя. Заводьте її сюди.

Я повернулася в бік двері та побачила як в кімнату заводять ту саму дівчину, яку я бачила щойно прикутою до колони, яка ніяк не могла змиритися зі своєю участю.

-панове, Гортензія Мільз. Вона одна з вимираючих магів віщунів. Вони практично вимерли, а вона на диво є віщункою.

-то все ж таки приручили цю магиню? А вона красива. Не хочеш стати моєю дружиною, якщо будеш добре себе поводитися то теж будеш жити довго.

На цю заяву одного з графів дівчина тільки голосно фиркнула.

-не хочеш то не хочеш. Руперт, хай вже перевіряє наші роки життя і покінчимо з цим всім.

-говори, інакше ката приведу.

-20 років вам залишилося, а вам 10. Не своєю смертю помрете, стережіться.

-іншим теж кажи.

Дівчина ходила та вказуючи пальцем говорила кожному роки його життя.

-а тобі, князе погадати хочу. Смерть твою бачу, не скоро, довго ти цю землю топтати будеш своїми грязними ногами, але бачу погибель твою. У смерті твоєї одне око чорне, інше біле, принесе тобі не мало проблем та турбот. Рідні будуть проти, ненавидіти будуть, а я доєднаюся до них, народ проклинати буде. Твоє ім'я буде вичеренуто всюди куди тільки достанеться люд, всі хто був з тобою зв'язаний поплатяться, і ви мілорди також.

-не неси дурню, ми будемо жити вічно, не вірю я в цю нісенітницю.

-і очі забігали, ти ж знаєш, що правду кажу, адже я віщунка. Твою смерть бачу так само ясно як і вас всіх зараз. Кровава буде бійня, бачу площу в крові, твоїй та твоїх людей.

-замовкни та не заважай нам.