17. Повернення додому.

Ми всі вийшли з порталів практично одночасно та я налетіла на Аманду, яка взагалі цього не чекала.

Боковим зором я побачила, що Вільям підтримав дівчину за талію для того, щоб вона не впала, а дівчина тільки мило посміхнулася йому. Невже у цих двох щось сталося за цей час? Я все маю дізнатися.

-невже ти так сумувала за мною?

-звісно. Твій брат мені набрид.

-а я що тобі казала, Вільяме. Вони вже 10 раз пересважалися, що вже зробив мій братик?

-на цей раз твоя матір. Залишилася тільки ти з вашої сім'ї, а брат ні краплі не краще, захищав її.

-я бачу тобі краще, вже обговорюєте мене. Це вже краще.

-він ще й знущається, прибила б гада.

-та я й не проти. Головне, щоб пробачила.

-ти потрапив, друже.

-я це вже зрозумів.

Тим часом інші теж вийшли з порталу та ми всією дівчачою компанією пішли в кімнату обговорювати все що трапилося, а на завтра домовилися, що будемо вирішувати мою проблему, адже сьогодні всі вимотані і хочуть поговорити та відпочити.

-ну, не тягни, що в вас сталося? Чому ви посварилися?

-через дурню.

Я встала та почала ходити кімнатою склавши руки в боки, а коли нарешті зібралася з думками то гучно видихнула та почала говорити, а в ході розповіді весь час жестикулювала руками.

-твоя мати прирівняла мене до Фенегал. Мене до Фенегал, ти уявляєш?

Сказала я на підвищених тонах.

-це все?

-наче цього мало. Потім сказала, що у мене немає того виховання, що є у Фенегал, що я така сяка. Ось я і не витримала.

-і?

-що і? Наговорила їй всякого. Сказала, що вона вас не виховувала та не має права так казати і так далі.

-ну ти даєш, а брат що?

-а він матір свою підтримав. Не мене, а матір. Він повірив їй.

-мда. Я такого не очікувала.

-це неймовірно. Вас залишили одних буквально на 2 тижні.

-Клара. Я ж невинна, хоч хтось мене тут підтримує?

-Дашо, звичайно ми тебе підтримуємо. Дівчата, підтвердьте.

-дякую, Стелло, хоч хтось мене підтримує.

-ти мене вибач. Мені просто потрібен час переварити інформацію. Все ж таки це натворила моя матір.

-до тебе претензій поки немає.

-бачу у вас тут цікаво.

-Келін, а я думала чого не вистачає.

-взагалі-то я тут з самого початку, але ви мене не бачили. Така властивість духів, вони можуть бути зовсім непомітними.

-так, про мене поговорили, а тепер про тебе ще ні.

-про мене?

Дівчина зробила здивовану гримасу та подивилася на мене.

-так, Амандо, саме про тебе, що у вас там?

-з чого ви взяли, що між нами щось є?

-не придурюйся, це бачили всі.

Сказала Стелла розчісуючи своє довге волосся.

-ну.

Дівчина наче спеціально затягувала це її ну, а ми всі згорали від нетерпіння.

-добре, розповім. Якщо коротко то ми тепер зустрічаємося.

-а я вам казала, що так і буде. Келін, з вас 2 мідяка.

Сказала я, а дівчина втупилася в мене. На її обличчі було замішання та трохи гніву.

-ви заклалися на наші відносини?

-так, що тут дивного?

Наче між іншим сказала я.

-на 2 мідяка. Я казала, що ви будете зустрічатися. Взагалі заклалися ми всі 4, кожна по два мідяка поклала. Я і Стелла на те, що ви почнете зустрічатися після практики, а Клара і Келін, що не почнете, тому я перемогла в цьому спорі.

-не очікувала. Я зроблю вигляд наче цього не чула.

-добре.

-незнаю як вам, а мені цікаво чи знайшли ви те, що шукали?

-знайшли.

Сказали ми хором та полізли в кармани. Вже через хвилину на журнальному столику, що стояв посередині кімнати стояли 4 частинки ключа.

-дайте подивитися.

Я взяла всі частинки та почала складувати їх до купи, як тут на столику я помітила жовте сяйво. З кожною секундою воно ставало все більше і більше та з часом заповнило весь простір в кімнаті.

-що це в біса таке?

-незнаю, це все дуже дивно.

Сяйво потиху зменшувалося та я змогла розгледіти ключ і о диво. Він з'єднався, хоча я нічого не зробила.

-я не можу в це повірити, це просто неймовірно.

-не те слово.

-прочитай ще раз те, що ми знайшли.

-добре.

Я витягнула бумажку на яку записала те, що залишила нам Корс та прочитала.

-ключ до вирію-збери по частинкам, печери допоможуть, а в печері, в якій ти опинилася попадеш додому.

-в печері, в якій ти опинилася попадеш додому, можливо, там є якісь двері і їх можна відімкнути цим ключем?

-ні, Келін, дверей не було.

-а якщо просто в стіну вткнути.

Пожартувала Стелла, а мої очі загорілися.

-Дашо, я пожартувала.

-твій жарт може стати правдивим.

-та це ж дурня.

Сказала Стелла.

-я просто бовкнула дурню не подумавши, це жарт.

-поки не спробуємо не дізнаємося. Як я тепер засну. Всю ніч буду про це думати.

-а хто сказав, що ми всі будемо спати?

Грайливо сказала Аманда та я одразу зрозуміла, що вона має на увазі, але краще перепитати.

-ти про що, Амандо?

-можемо пробратися в печеру. Хлопцям нічого не скажемо, а самі все вирішимо, якщо твоя здогадка правдива, а вже завтра ми будемо знати як тебе повернути додому.

-Амандо, ми зможемо це зробити?

-чому ні. З гуртожитка швидко вислезнемо, порталом доправимося до печери швидко спробуємо нашу ідею і повернемося тим самим способом.

-то чого ми сидимо?

-у нас маленька проблемка.

-що таке, Стелла?

-не забувайте, що просто так ми не вийдемо звідси, Келін, не допоможеш нам?

-добре, так і бути. Я прикрию вас, у вас 2 години.

-дякуємо тобі, Келін, ми швидко.

-йдіть вже.

Ми всі четверо швидко вийшли з кімнати та попрямували до виходу з гуртожитку. На дворі вже була ніч. Я подивилася на небо та побачила знайомі обриси сузір'я. Це мала ведмедиця, невже вона тут є, дивно, але думати про це часу в мене не було, адже Аманда саме зайшла за ріг та почала відкривати портал.

-чого стоїте, портал не вічний.

Ми всі швидко пробігли через портал та опинилися в вже знайомій мені печері. В печері було вогко та темно, що було й не дивно, як тільки я зайшла то мене поглинули спогади. Як я попала в цей світ, як мені було погано. Я на мить наче перемістилася в минуле та на мене знову нахлинули ті самі емоції.