16. Світла імперія та остання частина ключа.

Даша

Ми вступили в портал та нас зустріла молода синьоока дівчина з білявим волоссям. Вона була досить молода, але в її очах виднівся досвід, одразу помітно, що дівчина багато пережила.

-доброго дня.

-і вам.

-то ви ті самі щасливчики, які змогли відправитися на практику в нашу імперію? Вітаю вас.

-дякую.

Сказав хлопець з награною ввічливістю.

-мені повідомили про ваші цілі, а так як некромантів у нас практично немає то практики не буде. Ви відправляєтеся до палацу. Зустрічаєтеся там з імператором і все обговорюєте з ним. Я проведу вас. 

-не потрібно. Вкажіть координати і ми відправимося до палацу.

-добре.

Дівчина проговорила координати та ми відправилися через портал, який відкрив хлопець до палацу.

-і чого ти такий грубий?

-такий як завжди.

-я ж бачу, що щось не так.

Ми саме йшли палацовим коридором та я почала йти спиною, щоб чудово бачити лице хлопця, періодично поглядаючи за спину.

-Даніелло, можливо, досить цих питань? Відповідь й так не отримаєш.

-то тепер я знову Даніелла. Цікаво, знову вдягнув свою залізну броню, а так добре все починалося. Добре, домовилися. Я замовчу, але ти ще пожалкуєш про це, от ображуся на тебе і все.

Сказала я та не помітила як ледь не врізалася в якогось хлопця, який саме виходив з дверей.

-вибач. Я не хотіла.

-розумію, то ти та дівчина якій потрібна моя допомога?

-то ви імператор? Ще раз вибачте.

-нічого.

-брате, радий бачити.

-і я тебе, Едгард, можливо, пройдемо в кабінет і ви мені все розповісте?

-так, було б чудово.

А я так і стояла в ступорі від того, що цей хлопець виявився імператором. Це нагадало мені як я саме попала сюди. Коли виявилося, що Едгард принц. Його поведінку останнім часом я не розуміла.

-ну, розповідайте.

-це.

-можливо я сама про себе розповім і про ситуацію?

-що з тобою робити, розповідай.

Незнаю скільки я розповідала про все, що зі мною відбулося, але за вікном вже темніло.

-тобто я правильно все зрозумів? Ти хочеш потрапити додому, для цього тобі треба в палацову бібліотеку? Ви стільки часу шукали спосіб, щоб вона повернулася додому, але в мене є одне питання. Як це дозволив імператор? Він би не зміг втратити такий шанс ввійти в історію та стати правителем всього світу.

-не зміг би, це правда.

На цей раз говорив хлопець.

-батько і не знає про наші махінації, це все таємно.

-Едгард, я не очікував. Ви змогли провернути таку аферу. Ви приховали таке від імператора, це неймовірно. Я розумію як тобі боляче, тому даю вам дозвіл, бібліотека в вашому розпорядженні.

-дякую тобі, брате.

-якщо з цим розібралися то є ще кілька питань, як Аманда?

-непогано, теж допомагає Даші, а мама?

-живе в палаці. Я впевнений, що буде рада тебе побачити. Хоче, щоб ти поскоріше одружився. Весь час згадує Фенегал, якщо прийдеш з звісткою про те, що немає дівчини то весь мозок тобі виїсть чайною ложечкою, та й кандидатка в тебе є. Подумай про це. Вже пізно, вона, мабуть, спить, тому в тебе є час на роздуми.

-а мене запитати не хочете?

-вона не така як інші. Повір, ця так просто не погодиться.

-ображаєш, за допомогу можу теж разок допомогти, але не чіплятися.

-домовилися.

-ми, мабуть, підемо, брате.

-так, йдіть. Вам вкажуть на кімнати, які підготували для вас.

Ми вийшли з кабінету та хлопець заговорив.

-Дашо, тобі не потрібно це робити. Про нас й так ходять плітки.

-я вже чула, а тобі не раз казала, що на плітки байдуже, тому не перебільшуй, а краще пішли вже.

Я швидко капітулювала від хлопця та схопила першу дівчину, що попалася мені на дорозі.

-можеш сказати де моя кімната?

-прямо й направо. Ваша кімната 3, принца Едгарда 2.

-дякую.

Я з ним ще й близько живу, ой не добре. Я йшла до своєї кімнати безкінечним коридором обдумуючи свої почуття. Ні, з цим потрібно щось робити. Це проста закоханість, симпатія, таке буває. У мене не раз таке було. Заспокоювала я себе цими думками, але не змогла заспокоїти, як і колись. Собі та всім кажу одне, а на душі зовсім інше. З такими думками я і заснула.

Ранок

Я встала від того, що якась дівчина розбудила мене та швидко бігала кімнатою.

-що відбувається?

-я маю допомогти вам зібратися. Вас будуть чекати.

-де? 

-на сімейному сніданку.

-я не частина цієї сім'ї.

Сказала я з просоння та плюхнулася назад в ліжко.

-ви ж казали, що зможете зіграти роль дівчини принца Едгарда.

-я про це вже й забула. Як тебе звати?

-Катіна.

-чудово, Катіна, а я Даніелла. Так до мене і звертайся.

-добре, Даніелло.

-допомагати мені не потрібно. Я все зроблю сама. Ти головне скажи як в вас одягаються, зачіски які. Я вперше тут.

-звичайно, давайте я вам допоможу все ж таки.

-давай. Тільки в мене є прохання, звертайся до мене на ти.

Вже через 30 хвилин я була готова до виходу та саме роздивлялася себе в дзеркалі.

-тебе ще довго чекати?

-та я вже готова. Чекай, ти що, мене чекаєш?

-а що робити? Ти сама палац рознесеш, а мені це не потрібно.

-ображаєш, не лише палац, а ще й прилегле до нього місто.

-ти ж у нас тепер магією володієш. Як я міг забути, якщо раніше постраждав би палац, то зараз ціле місто.

-невже ти в мені сумнівався?

-ніколи, ти краще скажи ти готова чи ні?

-вже хвилин 5 як готова. Взагалі в усьому винний ти.

-я і не сумнівався, що ти це скажеш, пішли давай.

-ну пішли.

Ми вийшли з кімнати, а я всеодно не замовкла.

-ти мені краще скажи, чому твій настрій змінюється кожну хвилину?

-так потрібно. Я маю тримати марку.

-за це я ненавиджу цей світ, хоча про що я говорю. В нас не краще. Всі бояться опуститися в очах інших людей, бояться помилитися, бо їх одразу засміють, але я ніколи не була така як інші. Мені було плювати на їхню думку.