11. Несподіваний бал.

-ну тоді всі швидко збиратися.

Крикнула я та одразу підскочила.

-це мені більше подобається. Не забудь встряти кудись, бо я вже скучив за проблемами.

Сказав посміхаючись хлопець, а я так само відповіла йому.

-з радістю, знаєш, я теж скучила за проблемами. Також скучила за тим, що вирішувати їх не мені. Всі проблеми на тобі, мене нічого не цікавить.

Крикнула я наостанок та побігла до своєї кімнати збиратися.

-я бачу ти найбільше радієш, що їй стало краще.

-такою її краще бачити. Краще кожен день терпіти її підколи, ніж дивитися на те як вона ходить взагалі без настрою та нічого не робить.

-ти правий.

-що сидете? Завтра п'ятниця, а я впевнений, що ви ще цілий день будете вештатися магазинами. Завтра ми відправимося до палацу.

-точно, брате, чого ми сидимо, побігли.

-дівчата є дівчата. Дивись як рванули, дві секунди і їх нема.

-це точно. Ти краще скажи мені, друже, що у вас з Даніеллою? Вона тобі подобається? Ти ненавидів розв'язувати чужі проблеми, а її навпаки.

-незнаю, Вільяме. Вона не така як інші дівчата, такого ще не було.

-навіть з Фенегал? Ви ж зустрічалися, якщо я не помиляюся то у вас все було добре, чому ви розійшлися?

-Фенегал весь час хизувалася: хизувалася тим, що часто буває в палаці. Тим, що отримує дорогі подарунки, зустрічається з принцом. Вона була занадто показовою, Даша не така. В неї я не бачу цієї показовості, мабуть, через це.

-щось мені підказує, що це не тільки через це, можливо, ти закохався?

-не мели дурниць, Вільяме, яке закохався? Вона просто подруга. Тим більше, що вона має відправитися додому. У нас через це нічого не вийде. Вона повернеться додому, а я залишуся в нашому світі, та й це не важливо. Пішли і ми збиратися?

-так, давай, бо не дай боги нас дівчата чекати будуть.

-ти правий.

Кімната дівчат 

-схоже я зібралася, але в чому ми підемо на бал?

-завтра одразу після того як повернемося в палац відправимося до міста та купимо наряди.

-тоді я спокійна.

-ви зібралися? Бо я вже так, до речі, в чому ми підемо на бал?

-повторюю ще раз одразу після того як повернемося в палац відправимося до міста та купимо наряди.

-у мене немає таких коштів на сукню. Хороші сукні коштують дорого.

-це не проблема. Я можу купити, випишу чек на батькове ім'я і все.

-а імператор не буде проти?

-він навіть не дивиться на те, що ми купуємо, тому це не проблема. Йому байдуже на мене та на брата.

-незнаю радіти мені з цього чи ні.

Сказала я та всі дівчата почали сміятися, а коли ми угомонилися то Аманда заговорила.

-ну що, вже пізно. Йдемо спати і завтра вранці відправляємося в палац?

-так.

-мені саме треба когось очарувати.

-оу, цікаво кого ж це? 

-одного принца. Я ж якось маю пробратися в бібліотеку демонів.

-а я думала, що ти про іншу людину.

-і про яку ж?

-допустимо Вільяма. Ви будете непогана пара.

-тільки після вас з Едгардом.

-ви ще не спите? Завтра не встанете, попереджаю.

-добре, вже йдемо.

-Даніелло, завтра зранку зайди до Агати.

-добре, зайду.

Ранок

-встаємо. Швидесенько, Даніелла, ти ще зайди до Агати. Знаючи тебе то ти могла вже забути.

-добре, дякую. Я справді зовсім забула про це.

Я прошмигнула в ванну кімнату та швидко зібралася, вже через 20 хвилин я зайшла в аудиторію. Де на мене вже чекала Агата.

-ти навіть не запізнилася.

Мовила я.

-як бачиш і таке буває.

-ти щось хотіла?

-так. Хотіла тебе попередити, за цей час ти більш менш навчилася користуватися силою, тому тобі не потрібно перейматися. Я подумала, що тобі потрібно це знати, бо я б на твоєму місці переймалася б. На практиці теж має все пройти нормально, тому можеш їхати трохи відпочити.

-мене ненавидить імператор та імператриця. Їх молодший синочок весь час лізе до мене, а тепер є питання відпочину я там взагалі?

-подивимося. Йди вже, бо будуть чекати.

-добре, ще зустрінемося.

Я пішла до гуртожитку та побачила, що речі вже винесли.

-як добре. Мені нічого і нести не треба, хоча чекайте.

-ти про це?

-так, дякую, Амандо, щоб я без тебе робила.

-сховай, бо будуть питання.

-звичайно.

-і куди це ви з самого ранку?

-не твоє діло, Фенегал.

Огризнулася я.

-ну чого ж це не моє. Колись імператор називав мене донькою.

-і таке було?

Пошепки запитала я у Аманди.

-було. Я все розповім.

-невже тобі не розповіли, жаль. Я думала, що ти вже про все знаєш.

-Фенегал. Бачу тобі не подобається нова зачіска. Так я можу покращити, хочеш підкорегую? Залишишся взагалі без волосся, тобі піде.

-змія.

-як скажеш. Я ж незнаю як ти себе ідентифікуєш.

Саме в цей момент я відчула як хтось поклав мені руку на плече, а як тільки я повернулася то побачила Едгарда.

-ну що? Пішли?

-так.

Повернувшись, щоб подивитись на Фенегал я побачила, що вона була вся червона від злості.

-і що це було?

-допомога. Ти втерла їй носа, але я тебе попереджав про плітки. Тепер нам не відвертітися.

-ти мені це нещодавно казав, а я до них готова, але чи готовий ти. Зараз ми і побачимо.

Я потягнулася до хлопця та швидко поцілувала його. На мій подив хлопець відповів на поцілунок. Поцілунок хоч і був швидким, але дуже пристрасним та бажаним. Хлопець перший відсторонився, а я відчула пекуче бажання всередині себе. Ніби тварина всередині просила ще, а я не могла дати їй того, що вона хотіла,не прив'язуйся до цих людей говорила я собі, хоча в глибині душі розуміла, що я вже прив'язалася.

-тепер це будуть не просто плітки.

Сказала я та швидко пішла до Аманди, а по дорозі повернулася та підморгнула хлопцю.

-ти диви яка.

Звернувся я до Вільяма, який саме підійшов до мене.

-не така як інші дівчата. Диви, що робить.

-так. Я не очікував. Ніхто не очікував, а ти бачив Фенегал?